Усе ясно! Бреше! Жодного слова правди! І Юра твердо відповів:
— Ні-ко-му!
— Гаразд! І нікому про це ані слова. У наш час жартувати не люблять і жартів не розуміють. Наш жарт з ключами може обернутися катастрофою. Для нас обох. Утямив?
— Аякже.
— До речі, ти вже закінчив школу чи ще ні?
— Нібито закінчив.
— За мого часу закінчення гімназії було подією. Щось дарували. Наприклад, мандрівку в Італію або Єгипет.
— Я віддав би перевагу Індії — країні чудес, — розсміявся Юра.
37
«На нас чекають ускладнення» — ось головне, що сказав Валентин. Решта — брехня; сітка на голові — мішура, облудність.
Можливо, Валентин не вбивця, навіть напевно не вбивця, але аферист — безсумнівно. І попадеться. Юра не має наміру гинути разом з ним. Ні, дорогий Валентине Валентиновичу, це на вас чекають ускладнення, а не на мене. Я ладен поділити з вами компанію в ресторані, пити за ваше здоров'я, разом з вами вигравати на перегонах, але поділяти з вами лаву підсудних я не маю наміру. В мене, знаєте, попереду життя, про що вам варто було б подумати, коли ви втягували мене в сумнівну махінацію з ключами. Сюрприз, жарт — як любо, як чарівно. Дурник розпустив вуха… Помиляєтесь, не такий уже й дурник! Цей дурник не чекатиме, коли його притягнуть як співучасника, він вважає за краще бути свідком.
Але спокійно, без гарячкування! Не говорити про ключі! Навіщо? Ніхто не бачив, як він їх брав. Валентин зроду не зізнається, що скористався ключами, взагалі все заперечуватиме, документів не крав — був із Зиміним у театрі, не вбивав — був з Мишею в цирку. Отже, лишається афера на фабриці. Про це він чесно розповість. Трохи запізно, звичайно. Дарма!
Кому розповісти? Слідчому? Страшно туди йти. Один раз прийдеш — потім затаскають. І слідство йде про вбивство інженера Зиміна; якщо Юра прийде туди, то він мовби з'єднає аферу з убивством, тобто звинуватить Валентина у вбивстві. Цього робити не слід. Треба про аферу розповісти Миті Полякову. Він ще голова учкому і займається цією справою, цікавиться. І нехай Миша сам думає, що робити з цим визнанням. Якщо доберуться до Валентина, а через Валентина до нього, то будь ласка — він сам усе розповів у школі, в учкомі, товаришеві Ем Полякову.
Але ж товариш Ем Поляков не повірить у його щирість, буде щось вивуджувати, випитувати…
Піти до Генки? Ще гірше! З цієї трійці лише Славка єдина інтелігентна, порядна людина. Він не навчається в школі, але все одно перебуває в шкільному осередку, ходить на комсомольські збори. Коли щось трапиться, Славка підтвердить, що він нікого не покривав і нічого не приховав. А якщо й відмовився розповідати Миші, то тільки через те, що Миша грубо й упереджено допитував його, але ж він, Юра, не підслідний. Розповісти Славці — значить розповісти Миші Полякову. Для Миші все це й призначено.
Прийшовши до Славки, Юра розповів про відправку того вагона, розповів точно так, як воно було насправді.
— Нічого нового, — відповів Славка, — це підтверджує й сам Навроцький.
— Правда? Кому ж це він підтверджує?
— Миші Полякову.
… Дивно! Вони про таке говорять.
— І чим Навроцький це пояснює? — запитав Юра.
— Тим, що не хотів проґавити свою партію товару.
— Я теж так попервах думав, — усміхнувся Юра, — але фокус у тому, що це товар першого сорту, а його оформили як брак.
— Ця афера теж усім ясна. Головне в тому, наскільки вона пов'язана з убивством. Могли вони вбити, як ти вважаєш?
Юра стенув плечима:
— Валентин Валентинович був з Мишею в цирку. Вбити Зиміна? Смішно! Він дружив і дружить з його родиною. Він не грабіжник, не вбивця, просто ділок.
— А ось дехто вважає, що він причетний.
— Ці «дехто» — Миша Поляков, — усміхнувся Юра. — А ось Навроцький вважає, що Миша ревнує його до Елен Буш.
— Він тобі це сказав?
Юра зніяковів: щось бовкнув зайве.
— Загалом, я так зрозумів…
— Юро, чого ти прийшов до мене?
— Йшов і зайшов….
— Я щось не пригадую, коли ти востаннє заходив. Взагалі не пам'ятаю, чи заходив ти до мене коли-небудь. Скажи прямо: Миші щось загрожує?
— Що ти?! — зніяковіло пробурмотів Юра, вражений тим, що Славка заговорив про небезпеку. Небезпеку відчуває також і він, небезпека загрожує всім. — Я просто хотів розповісти тобі те, що розповів, — сказав Юра. — Ти дивуєшся, чому саме тобі? Миша розмовляє зі мною, як прокурор, а я цього не люблю, тому й розказав тобі, його другові.
— Нічого нового я від тебе не дізнався, — твердо проказав Славка.