Вітлем зігнувся, наче його вдарили в живіт, і полум’я в його руці затріпотіло. Коли він зустрівся поглядом з Фоком, в очах його зблиснув щирий страх, і Вітлем завив, як звір.
— Я так і так їх втратив! Мені їх не врятувати. Ніколи. Ліпше вже так, ніж те, що на нас чекає.
— Ні, Скотте, це не…
— А це місто! Ця гнила руїна, — вереснув Вітлем, підносячи руку з запальничкою. — Ківара хай горить до…
— Зараз, — гаркнув Фок, і разом з Рако вони стрибнули вперед, розкинувши руки в боки й розтягнувши жилети, наче ковдру, й водночас налетіли на Вітлема, який впустив запальничку на землю. Білий язичок полум’я лизнув Фокові груди, коли він приземлився й перекотився, незважаючи на гострий біль у литці та стегні; жилети тріпотіли, черевики здіймали куряву, у Фока в руці опинився жмут Вітлемового волосся, і Фок стискав його до болю в кулаці, поки не висмикнув, і ось уже у зсудомленій долоні з рожевими слідами нігтів нічого немає.
Вони качалися по землі, охоплені полум’ям, тисячу років, поки Фока не схопили за плечі дві долоні в рукавицях і не відтягнули назад. Обпечена шкіра луснула, і Фок вереснув, як тварина.
Його накрило цупке покривало, по голові на обличчя потекла вода, й він, задихаючись, почав давитися. Інша пара рук потягнула його геть. Він рухнув горілиць, біля вуст опинилася пляшка води, але він не міг ковтнути. Фок корчився від болю, але хтось лагідно його притиснув, і тіло прошив такий біль, що він зойкнув. У ніздрях стояв сморід паленого м’яса, Фок кліпав і шморгав: очі сльозилися, а з носа текло.
Він обернув голову, втиснувши мокру щоку в землю. Рако ховався за цілою стіною жилетів, які схилилися над ним. Фок чітко бачив тільки його чоботи. Рако лежав абсолютно нерухомо. Третій гурт жилетів оточив скулену фігуру, яка безнастанно верещала.
— Рако, — спробував вичавити Фок, але хтось знову притиснув йому до вуст пляшку з водою. Він силкувався відвернутися. — Рако, друже. Ти живий?
Відповіді не було.
— Допоможіть йому.
Чому вони так повільно ворушаться?
— Господи, допоможіть йому.
— Ш-ш-ш, — зронила жінка у світловідбивному жилеті, поки Фока пристібали до нош. — Ми робимо все можливе.
Розділ сорок перший
Житиме, сказали лікарі, коли Фок отямився в опіковому відділенні в лікарні Клайда. Але моделлю вже не стане. Коли йому дозволили поглянути на ушкодження, власне тіло викликало в нього водночас зачарування й огиду. На місці молочно-білої шкіри наросла блискуча рожева тканина, з якої ще сочилося. Потім руку й ногу знову забинтували, і Фок більше не дивився.
Лежачи в ліжку, він приймав відвідувачів. Джері й Барб приходили з Шарлоттою, Макмердо нишком проносив пиво, а Барнз подовгу сидів біля нього, нічого не кажучи. Гретчен не заходила. Фок не ображався. Коли йому дозволили вставати, він переважно сидів біля ліжка Рако, якого присипляли заспокійливими препаратами, поки в нього гоїтимуться серйозні опіки грудей і спини.
Він також житиме, сказали лікарі. Але про нього вони не жартували, як про Фока.
Рита Рако, одну руку поклавши на живіт, а другою тримаючи Фока за неушкоджену долоню, мовчки сиділа біля ліжка чоловіка. Фок розповів їй, яку сміливість виявив Рако. Вона лише кивнула і знову запитала в лікаря, коли він отямиться. Один по одному приїжджали брати Рако з іншого району. Вони здавалися копіями однієї і тієї самої людини. Вони тиснули Фокові руку й суворим голосом наказували непритомному братові негайно підводитися з ліжка, але видно було, що вони нажахані.
Зрештою Рако розплющив очі, й лікарі вигнали Фока на цілий день. Лишаються тільки рідні. Коли йому дозволили повернутися, з-під бинтів сержанта світилася слабенька, але знайома усмішка.
— Справжнє хрещення вогнем, ага?
Фок вичавив смішок.
— Типу того. Ти молодець.
— Мені треба було Риту рятувати. Але скажи мені по правді, — жестом поманив його Рако. — Після всього, що тобі зробили в Ківарі, ти не відчував легенької такої спокуси спалити її до біса?
Фок усміхнувся — цього разу широко.
— Я не міг собі цього дозволити, друже. У мене в пабі залишилися ключі від квартири.
Вітлема перевели в Альфредівську лікарню в Мельбурні, де він лежав під арештом за кількома обвинуваченнями, включаючи вбивство Люка, Карен і Біллі Гедлерів.
Його майже неможливо впізнати, казали Фокові. Вогонь перекинувся на його волосся. Йому взагалі пощастило, що він вижив. Не дуже й пощастило, про себе подумав Фок. У в’язниці йому буде нелегко.