— Яка різниця, — шепнув Люк. — Твоя правда. Треба забиратися.
Він поклав руку їй на плечі.
— Чого? Ходімо привітаємося.
— Нема мені чого робити. Вона останнім часом трохи дивна. Крім того, я весь мокрий.
Гретчен опустила очі. Плями від мокрого бюстгальтера проступили на футболці.
— То й що? Я теж.
— Просто ходімо звідси.
Гретчен подивилася на Люка. Вода змила запах сексу, але вираз на його обличчі був безпомильний.
— І чого це ти не хочеш, щоб вона побачила нас? — поцікавилася Гретчен.
— Та мені байдуже, побачить вона нас чи ні, Гретч, — озвався Люк, однак і досі пошепки. — Вона справжнє стерво. А я сьогодні не маю на це сили.
Розвернувшись, він тихо попростував крізь дерева, геть від Еллі. Не скориставшись стежкою, якою вона прийшла, він натомість рушив у протилежний бік вузьким путівцем, який вів до ферми батьків Гретчен. Гретчен зробила крок йому вслід, але знов озирнулася на Еллі. Та зігнулася біля якогось дивного на вигляд дерева, спираючись рукою на валун.
— Що вона робить? — запитала Гретчен, але Люк уже пішов.
— Коли я дізналася, що вона камінням натовкла кишені, я три ночі не спала, — висякалася Гретчен у серветку. — Я ж бачила, як вона його збирає. Якби підійшла, могла б її зупинити. Але я не підійшла, — її слова майже губилися у схлипах. — Я просто пішла. Ну звісно. Побігла за Люком.
Незабаром Гретчен наздогнала його на путівці.
— Гей, — смикнула вона його за руку. — Що відбувається?
— Нічого, мала, — узяв він її за долоню, але не зупинився. — Просто мені час повертатися.
Гретчен висмикнула руку.
— Їй відомо, що ми з тобою разом, сам знаєш. Я про Еллі. Це ж не таємниця.
— Так, мала, звісно, я знаю.
— То чого ти не хотів, щоб вона нас бачила? Що тут такого, якщо люди дізнаються, що у нас тепер усе серйозно?
— Нічого такого. Облиш, — мовив Люк, але нарешті зупинився й обернувся до Гретчен. Нахилився поцілувати. — Слухай, тут нічого такого. Але те, що сталося, це так класно. Я просто хочу, щоб воно й далі лишалося чимось особливим. Тільки між нами.
Гретчен відсунулася від нього.
— Ага, ну звісно. А справжня причина? Думаєш, тобі ще може підвернутися хтось кращий?
— Гретч, припини.
— Так і є? Бо якщо так, Еллі отам тільки й чекає…
Пирхнувши, Люк рушив далі.
— І навколо повно хлопців, які…
— Не будь такою, — через плече долинув його голос. Гретчен подивилася Люкові вслід. Вона обожнювала ці плечі.
— А що тоді?
Він не відповів.
Путівець вивів їх на пасовище батькової ферми, й вони мовчки рушили до будинку. Гретчен знала, що ні мами, ні сестри вдома ще немає. Чути було, як батько чимось стукотить у дальній клуні.
Люк забрав свій велосипед з-під дерева, де його залишив, і заліз на нього. Простягнув руку, і за хвильку Гретчен взяла її.
— Є речі, які я хотів би залишити між нами, — сказав він, дивлячись їй в очі. — Але не знаю, чи воно того варте, якщо ти щоразу корчитимеш із себе принцесу.
Він нахилився її поцілувати, але вона відвернулася. Якусь мить він дивився на неї, а потім знизав плечима. І поїхав, а вона розплакалася.
Гретчен дозволила сльозам текти її вродливим личком рівно стільки часу, скільки знадобилося, щоб зрозуміти: Люк не повернеться. Її накрила хвиля гніву, і, витерши щоки, Гретчен побігла в порожній будинок. Схопила ключі від пікапа. Вона ще не здала на права, але полями їздила вже кілька років.
Стрибнувши за кермо, вона рушила за Люком. Як він сміє так з нею обходитися? Попереду, за перехрестям, вона помітила його велосипед. Трішки пригальмувала, тримаючи дистанцію, сама не знаючи, що скаже, коли наздожене Люка. Попереду на перехресті навперейми їй проїхала машина, і Гретчен натиснула на гальма. А за мить вона у білому пікапі пролетіла перехрестя.
Люк Гедлер не сміє з нею так розмовляти, сказала вона собі. Вона заслуговує на краще. Зненацька Люк звернув ліворуч, і на якусь жахливу мить Гретчен здалося, що він вертається до річки, до Еллі. Якщо він так учинить, Господи, вона його просто вб’є. Затамувавши подих, вона їхала за ним, тримаючи дистанцію. Але в останній момент він уповільнив рух і звернув до себе додому.