Фок не відповів. Він думав про дві коробки банківських виписок і документів, які він забрав з ферми Гедлерів і які зараз стояли нагорі на його ліжку.
«Люк брехав. Ти брехав».
Фок забрав порожні склянки й відніс до бару.
— Повторити? — запитав бармен, відриваючи від дзиґлика дебеле тіло й відкладаючи газету. І вчора, і сьогодні він тут був єдиний працівник.
— Послухайте, — мовив Фок, спостерігаючи, як бармен ставить під краник чисту склянку. — Отой номер, де я оселився. Можна затриматися в ньому трохи на довше?
— Побачимо, — бармен поставив на стійку перше пиво. — Чув я про вас, друже, кілька пліток.
— Справді?
— Справді. І хоча мені потрібні клієнти, мені зовсім не потрібні проблеми, розумієте? Тут працювати і так нелегко.
— Від мене проблем не буде.
— Проте можуть з’явитися разом з вами?
— Нічого не можу вдіяти. Але ж ви знаєте, що я з поліції, правда?
— Чув про це, авжеж. Та у нашій глушині, коли хлопці поночі розігріються алкоголем і шукають пригод, жетон небагато важить, розумієте?
— Ну добре. Що ж. Вирішуйте.
Фок не збирався благати.
Бармен з напівусмішкою поставив на стійку другу склянку.
— Усе гаразд, приятелю. Розслабтеся. Ваші гроші не гірші за чиїсь інші, а мені цього досить.
Віддавши Фокові решту, він знову взяв газету. Схоже, розгадував кросворд.
— Але хочу попередити: люди тут дивакуваті. Якщо вскочите в халепу, на допомогу особливо не розраховуйте, — він значущо подивився на Фока. — Хоча, наскільки я чув, ви й самі це добре знаєте.
Фок забрав обидві склянки назад на столик. Рако похмуро витріщався на просяклий пивом килимок на столі.
— Годі вже хмуритися, — мовив Фок. — Краще розповідайте все, що знаєте.
Рако посунув по столу теку.
— Ось що я зібрав з усіх джерел, до яких мав доступ, — сказав він.
Фок роззирнувся. Паб і досі був наполовину порожній. Поряд узагалі нікого. Він розгорнув теку. На першій сторінці побачив світлину Люкового пікапа, зроблену зоддалік. Під задніми колесами натекла калюжа крові. Фок згорнув теку.
— Поки що розкажіть мені тільки головне. Що ми знаємо про кур’єра, який їх знайшов?
— Кришталево чистий. Працює на відому кур’єрську фірму. Два роки вже. Саме привіз кулінарні книжки, які Карен замовила в інтернеті, — це перевірено. Він запізнювався, остання доставка за день. Це вперше він віз щось у Ківару. Каже, підкотив до ґанку, побачив Карен на порозі, виблював весь обід на клумбу й застрибнув назад у свій бусик. В рятувальну службу подзвонив з траси.
— Лишив Шарлотту в будинку?
— Каже, що не чув її, — знизав плечима Рако. — Може, і справді не чув. Вона довго лишалася сама. Може, виплакалася й затихла.
Фок знову розгорнув теку на першій сторінці. Лишив розгорнутою. Він чомусь вирішив, що Люка знайшли на водійському сидінні пікапа, але на світлині його тіло лежало горілиць у кузові. Борт кузова був опущений, і Люкові ноги звисали, так наче він перед самогубством сидів на краю. Цівка рушниці, яка лежала поряд, спрямована була в бік тої каші, яка лишилася від його голови. Обличчя не було взагалі.
— Вам недобре? — пильно подивився на Фока Рако.
— Та все нормально.
Фок зробив великий ковток пива. Кров розтеклася по всьому дну кузова й застигла в металевих ребрах.
— Криміналісти нічого корисного в кузові не знайшли? — запитав Фок.
Рако звірився зі своїми нотатками.
— Окрім великої кількості крові, яка вся належала Люкові, нічого особливого, — сказав він. — Але я не певен, наскільки ретельно вони все оглянули. Головне, зброю знайшли. Машина була робоча, тож у кузові лежало повно всілякого мотлоху.
Фок знову подивився на світлину, зосередившись на ділянці навколо тіла. Зі внутрішнього боку лівого борту кузова ледь-ледь виднілися чотири слабенькі горизонтальні риски. Здається, свіжі. Світло-коричневі на тлі білої запорошеної фарби; найдовша смужка була сантиметрів тридцять, найкоротша — десь наполовину менша. Розташовані вони були парами, приблизно за метр одна від одної. Не зовсім паралельні. Права пара смужок була горизонтальна, а ліва — під невеличким кутом.
— Що це таке? — вказав на них Фок, і Рако нахилився ближче.
— Не знаю. Я ж кажу, в тому пікапі багато чого возили.
— Пікап ще тут?
Рако похитав головою.
— Відігнали у Мельбурн. Зараз його вже, мабуть, вимили — на продаж або на брухт.
Фок переглянув світлини, шукаючи кращий ракурс, але не знайшов. Він прочитав решту нотаток. Усе здавалося доволі стандартним. Якщо не враховувати дірку в голові, то в цілому Люк Гедлер був при здоров’ї. Кілька кілограмів зайвої ваги, трохи підвищений холестерин. Ні наркотиків, ні алкоголю в тілі не виявлено.