— Тебе ще ніхто не питав? Поліція чи ще хтось?
— Ні. Але спитають. Вони вважають, що у нас із нею було побачення.
— Але побачення не було.
— Ні! Звісно, ні. Та що як мені не повірять?
— Ти точно нікого не зустрів? Ніхто тебе не бачив?
— Я ж був у біса сам-один, ні?
— Гаразд, слухай… Аароне, друже, ти слухаєш? Гаразд, якщо хтось питатиме, кажи, що ми разом стріляли кролів. У дальніх полях.
— І не були біля річки.
— Ні. У полях біля куранської траси. Дуже далеко від річки. Весь вечір. О’кей? Тинялися собі. Як зазвичай. Вполювали тільки одного-двох кролів. Двох. Кажи: двох.
— Так, о’кей. Двох.
— Не забудь. Ми були разом.
— Так. Тобто ні. Не забуду. Господи, Еллі! Не можу…
— Ану повтори.
— Що?
— Повтори, що ти робив. Попрактикуйся.
— Ми з Люком разом стріляли кролів.
— Ще раз.
— Я був з Люком Гедлером. Стріляв кролів. У полях біля куранської траси.
— Повторюй, доки це не звучатиме переконливо. І не переплутай.
— Ні.
— Ти все зрозумів, ага?
— Так. Люку, друже… Дякую. Дякую тобі.
Розділ восьмий
В одинадцять років Аарон Фок став свідком того, як Мел Дікон ножицями й брутальною рукою перетворив свою власну отару на закривавлених бідолах, які ледве трималися на ногах. Аарон відчував, як груди йому стискає біль, коли вони з Люком і Еллі спостерігали, як овець одну по одній грубо кидали на землю в Діконовій кошарі й під гучне мекання стригли під саму шкіру.
Аарон виріс на фермі, вони всі тут виросли, але це було занадто навіть для нього. Коли жалібно замекала найменша овечка, він уже розтулив рота і набрав повітря, але Еллі смикнула його за рукав і потягнула геть. Звівши на нього очі, вона тільки коротко похитала головою.
У тому віці вона була худенькою вразливою дитиною, яка багато мовчала. Аарон сам був небалакучий, тож його це влаштовувало. Зазвичай вони дозволяли Люкові теревенити за трьох.
Коли звуки з кошари долетіли до проваленого ґанку, на якому сиділи вони втрьох, Еллі навіть голови не звела. Ааронові було трохи цікаво, але саме Люк відірвав їх від домашнього завдання, щоб піти все розвідати. А тепер, коли у вухах у нього стояло жалібне мекання овець, а на обличчі Еллі застиг вираз, якого він ще в житті не бачив, Аарон збагнув: не він єдиний жалкує, що вони взагалі пішли.
Вони вже розвернулися йти геть — і Аарон здригнувся, побачивши, що мама Еллі мовчки спостерігає за дійством з порогу клуні. Вдягнена в розтягнутий брунатний светр із масною плямою, вона тулилася до одвірка. Не відриваючи очей від стрижки, вона зробила зі склянки ковток бурштинової рідини. З обличчя донька була дуже схожа на неї. Такі самі глибоко посаджені очі, бліда шкіра і великий рот. Але Ааронові здавалося, що матері Еллі — років сто. Лише за багато років по тому він збагнув, що того дня їй не було ще навіть сорока.
Спостерігаючи за стрижкою, мама Еллі заплющила очі й різко захилила голову. Глибоко вдихнула і скривилася. Коли вона знову розплющила очі, то втупилася у свого чоловіка поглядом настільки виразним, аж Аарон злякався, що Дікон зараз озирнеться і теж це побачить. Цей жаль.
Того року через погоду всім додалося роботи, тож за місяць Діконів небіж Грант переїхав до них, щоб допомагати на фермі. За два дні по тому мама Еллі пішла від них. Мабуть, то була остання крапля. Важко витримати ненависть навіть до одного чоловіка.
Жбурляючи у стару машину дві валізи й гримотливу торбу з пляшками, вона упівсерця спробувала висушити доньчині сльози нічого не вартими обіцянками скоро повернутися. Цікаво, подумалося Фоку, через скільки років Еллі перестала в це вірити. Може, вона вірила до самої своєї смерті.
Фок стояв на ґанку «Руна», чекаючи, поки сержант Рако підкурить цигарку. Той простягнув пачку, але Фок похитав головою. Він і так цілий день повертається в минуле.
— I правильно, — сказав Рако. — Я сам намагаюся кинути. Заради дитини.
— Молодець.
Рако повільно курив, видихаючи дим у спекотне нічне небо. Галас у пабі посилився. Дікон і Дау пішли не одразу, й у повітрі й досі витала злість.
— Слід було вам раніше мені розповісти, — мовив Рако і зробив затяжку. Притлумив кашель.
— Знаю. Вибачте.
— Ви до цього якось причетні? До смерті дівчини?