Поки Фок міркував, спливло ще п’ятнадцять хвилин. Нарешті він узяв телефон і залишив повідомлення сердешній секретарці фінансового підрозділу, пояснивши, що з сьогоднішнього дня бере тиждень відпустки з особистих причин.
Важко сказати, хто з них двох більше здивувався такому повідомленню.
Розділ дев'ятий
Коли Фок і Рако розшукали Джеймі Саллівана в полі, той уже працював понад чотири години. Він стояв на одному коліні, зануривши голі руки в пересохлу землю й перевіряючи ґрунт з ретельністю науковця.
— Ходімо в хату, — сказав він, коли Рако повідомив, що вони хочуть йому поставити кілька питань про Люка. — Все одно слід поглянути, як там бабуся.
Дорогою до приземкуватої кам’яниці Фок роздивлявся Саллівана. Під тридцять, коротке солом’яне волосся, яке на маківці почало передчасно рідіти. Тулуб і ноги він мав доволі жилаві, але руки були просто як поршні, тож він нагадував перевернутий трикутник.
У хаті Салліван завів гостей у захаращений коридор. Знявши капелюха, Фок постарався стерти з обличчя подив. Позаду почулася приглушена лайка: це Рако врізався гомілкою в низенький ослінчик, який стояв біля дверей. У коридорі панував безлад. Усі поверхні були завалені оздобами і дрібничками, які збирали пилюку. Десь у глибині будинку горлав телевізор.
— Це все бабусине, — відповів Салліван на безмовне запитання. — Вона їх любить. Вони тримають її… — він поміркував, як сформулювати, — в реальності.
Він повів їх через кухню, де біля раковини стояла схожа на пташку жінка. Руки з блакитними венами тремтіли від ваги повного чайника.
— Усе гаразд, бабусю? Хочеш чаю? Дай-но я… — Салліван квапливо забрав у неї чайник.
На кухні було чисто, але трохи безладно, а над плитою на стіні виднілася велика чорна пляма. Обгоріла фарба потріскалася й облуплювалася, нагадуючи бридку сіру рану. Місіс Салліван глянула на трьох чоловіків, перевела очі на двері.
— Коли твій тато повернеться?
— Він не повернеться, бабусю, — сказав Салліван. — Він помер, ти забула? Вже три роки минуло.
— Так. Знаю.
Неможливо була вгадати, здивувала її ця новина чи ні. Салліван, подивившись на Фока, кивнув на двері.
— Не проведете її в кімнату? За хвильку прийду.
Коли літня жінка зіперлася на Фока, він відчув під обвислою шкірою кості. Після яскраво освітленої кухні тьмяна вітальня тиснула, викликаючи клаустрофобію, а напівпорожні чашки повсюди боролися за вільне місце з порцеляновими статуетками, які витріщалися порожніми очима. Фок підвів жінку до витертого крісла під вікном.
Місіс Салліван з роздратованим зітханням незграбно всілася.
— Ви, панове офіцери, прийшли через Люка Гедлера, так?.. Не чіпайте, — прикрикнула вона на сержанта, який хотів переставити зі стільця стос обтріпаних газет. У її голосних відчувався ірландський акцент. — І не треба на мене так дивитися. Мені ще до маразму далеко. Той хлопець Люк був у нас, а тоді поїхав і порішив усю свою родину, правильно? Бо чого ще вам сюди приходити? Хіба що наш Джеймі кудись вляпався?
Вона засміялася — мов іржава хвіртка зарипіла.
— Наскільки нам відомо — ні, — мовив Фок, обмінявшись поглядами з Рако. — Ви добре знали Люка?
— Та я взагалі його не знала. Відала тільки, що він приятелює з нашим Джеймі. Він час до часу заїжджав. Допомагав на фермі.
З’явився Салліван з тацею в руках. Ігноруючи бабусині протести, розчистив місце на тумбочці й махнув поліціянтам, запрошуючи присісти на пошарпану канапу.
— Перепрошую за безлад, — вибачився Салліван, роздаючи чашки. — Зараз непросто…
Він зиркнув на бабусю — й одразу перевів очі на чайник. Фок зауважив у нього кола під очима, які робили його старшим. Але в тому, як Салліван узяв ситуацію у свої руки, відчувалася упевненість. Фок уявив його далеко звідси: в костюмі, в міському офісі. Уявив, як він заробляє шестизначні суми і спускає половину на дорогі вина.
Салліван закінчив роздавати чай і підтягнув собі дешевий дерев’яний стілець.
— То що ви хотіли дізнатися?
— Та ми просто прояснюємо деякі невідповідності, — сказав Рако.
— Заради Гедлерів, — докинув Фок.
— Ясно. Нема питань. Якщо це заради Барб і Джері, — мовив Салліван. — Але послухайте, одразу хочу сказати — і я вже говорив це копам з Клайда: якби я помітив бодай натяк на те, що Люк от-от зірветься і зробить те, що зробив, я б його в житті не відпустив. Кажу вам від самого початку.
Опустивши погляд, він покрутив свою чашку.
— Звісно, приятелю, ніхто й не каже, що ти міг би завадити тому, що сталося, — мовив Рако. — Але ти б дуже допоміг, якби ще раз усе нам розповів. Щоб ми почули все з перших вуст. Про всяк випадок.