— Отже, ти приїхав, — мовив Джері нейтральну фразу, адже поряд була Гретчен.
— Так, — озвався Фок. — Отримав вашого листа.
Джері дивився йому в очі.
— Звісно. Ну, я подумав, що тобі обов’язково слід приїхати. Заради Люка. Але не був певен, чи в тебе вийде, друже.
Останнє речення важко повисло в повітрі.
— Ну як же, Джері, — кивнув Фок, — я обов’язково мав приїхати.
Сумніви Джері були небезпідставні. Тиждень тому Фок сидів за робочим столом у Мельбурні, невидющо витріщаючись на газетне фото Люка, коли задзвонив телефон. Уривчастим голосом, якого Фок не чув уже двадцять років, Джері повідомив про поховання. «Побачимося на похороні», — сказав він без питальної інтонації. Уникаючи Люкового піксельного погляду, Фок пробурмотів щось про завал на роботі. Як по правді, тоді він ще не вирішив, чи їхати. За два дні надійшов лист. Либонь, Джері відіслав його, щойно повісивши трубку.
«Ти брехав. Приїзди на похорон».
Уночі Фок погано спав.
А тепер вони з Джері ніяково поглядали на Гретчен. Вона хмурилася удалину, де її синок невпевнено лазив на турніках.
— Ти сьогодні ночуєш у місті, — мовив Джері. Знову без питальної інтонації, зауважив Фок.
— У пабі нагорі.
З ігрового майданчика долинув плач, і Гретчен трагічно зітхнула.
— Чорт. Я так і знала, що цим закінчиться. Вибачте.
Вона побігла геть. Джері одразу вхопив Фока за лікоть і потягнув подалі від гостей. Рука у нього тремтіла.
— Треба побалакати. Поки вона не повернулася.
Фок непомітно вивільнив руку, усвідомлюючи, що навколо повно людей. Не мав певності, хто є поряд і хто може спостерігати.
— Боже правий, Джері, чого вам треба? — спитав він, сподіваючись, що збоку його поза видається розслабленою. — Якщо ви зібралися мене шантажувати, то зразу кажу: нічого не вийде.
— Що? Господи, Аароне! Ні! Я і близько не думав! — Джері був щиро вражений. — Якби я хотів розворушити проблеми, зробив би це багато років тому, правда? Я радо спустив усе на гальмах. Боже, та я б і зараз спустив усе на гальмах. Але не можу, розумієш? У такій ситуації. Загинули Карен і Біллі, а йому ж навіть сім рочків ще не виповнилося, — голос Джері надламався. — Слухай, вибач за листа, але я просто мусив викликати тебе сюди. Я маю знати.
— Знати що?
На яскравому сонці очі Джері здавалися майже чорними.
— Чи Люк уже колись убивав.
Фок мовчав. Він не перепитав, про що це Джері говорить.
— Розумієш… — Джері затнувся на півслові, бо до нього чимчикувала послужлива жіночка, яка хотіла повідомити, що з ним хоче побалакати священик. Просто зараз, якщо можна.
— Господи, що за бардак, — буркнув Джері, а жіночка, кашлянувши, начепила на обличчя маску мученицької терплячості. Джері обернувся до Фока. — Мені треба йти. Ще побачимося.
Він потиснув Фокові руку, затримавши її трохи довше, ніж потрібно.
Фок кивнув. Він усе розумів. Джері, згорблений і змалілий, рушив за жіночкою. Гретчен, яка вже заспокоїла синочка, повернулася до Фока. Стоячи пліч-о-пліч, вони дивилися, як Джері йде геть.
— На нього страшно дивитися, — промовила вона впівголоса. — Вчора в супермаркеті він накричав на Крега Горні, бо той буцімто несерйозно сприймає те, що трапилося. А це навряд чи, адже вони дружать уже років п’ятдесят.
Фок не міг уявити, щоб хтось — а тим паче стоїчний Крег Горнбі — міг несерйозно сприймати три моторошні труни.
— Невже ніщо не провіщало? — запитав Фок, не стримавшись.
— Тобто? — Гретчен нетерпляче змахнула муху, яка сіла їй на губу. — Хочеш знати, чи не бігав Люк по вулиці, розмахуючи рушницею і погрожуючи розстріляти всю родину?
— Боже, Гретч, я ж просто запитав. Ну, може, в нього була депресія абощо.
— Вибач. Це все через спеку. Вона все погіршує, — зронила вона й мить помовчала. — Слухай, у Ківарі зараз усі на межі. Але, якщо по щирості, я б не сказала, що Люкові було важче за інших. Ніхто такого не помічав.
Гретчен похмуро задивилася вдалечінь.
— Але важко сказати напевно, — по паузі провадила вона. — Всі страшенно злі. І зляться вони насправді не на Люка. Ті, хто найбільше йому докоряє, роблять це не з ненависті до нього за те, що він зробив. Дивна річ, але вони немов йому заздрять.
— Заздрять?
— Він учинив те, на що самі вони не наважуються, ось що я думаю. Адже він уже вийшов з гри, правильно? Поки решта приречена й далі гнити тут, йому вже не потрібно хвилюватися через посіви, прострочені платежі й відсутність дощу.
— Жахливе рішення, — мовив Фок. — забрати з собою всю родину. Як тримаються батьки Карен?