Коли подзвонив Стіллер, Рут Даль вдома не було. Він пояснив, що хотів би поговорити з нею про Симона Мейєра й про те, що міг би знати про зниклого хлопця її чоловік, і вона відразу запропонувала зустрітися у неї. Вдова мовби чекала на його дзвінок. Стіллер умить сповнився оптимізмом у передчутті того, що могла йому розповісти Рут Даль.
Білий «універсал» заїхав під будинок. Стіллер кивнув жінці, яка вийшла з авта. Вона підійшла до дверцят багажника, відчинила його й зсадила на землю коротко стриженого сірого тер’єра.
— Це — Єппе, він уже старенький, — сказала вона.
Стіллер присів напочіпки перед песиком, дав йому обнюхати свою руку й аж тоді погладив.
Господиня провела гостя на кухню. Песик поволі почалапав за ними. Рут налила йому в миску води.
— Я припускала, що хтось може прийти, — сказала вона, жестом запрошуючи Стіллера сісти.
Стіллер підсунув собі стілець, сів, виклавши лікті на стіл. Він почувався збудженим. Іноді саме так розкривалися старі справи. Деякі люди, котрі володіли інформацією, не наважувалися прийти з нею в поліцію, а чекали, доки поліція сама їх розшукає.
— Тоді всіх зацитькали, усе замовчали, — розповідала Рут, сідаючи за стіл, песик влігся під столом. — Але ж тепер він мертвий…
— Ви маєте на увазі Бернгарда Клаусена?
— Того вечора, коли зник Симон Мейєр, Рейдар бачив його біля насосної станції.
— Він це вам розповів?
— І не лише мені. Місцевій поліції — теж, але ті не зважили на його свідчення.
— Кому саме розповів? Арнтові Ейканґеру?
Рут Даль кивнула.
— Ейканґер наполягав, що хлопець потонув, але ж його тіла так і не знайшли.
— Що розказав ваш чоловік?
— Він вигулював Єппе. Іноді вони ходили до озера. Кілька разів зустрічали там Симона.
Стіллер кивнув, чекав на продовження.
— Того вечора двері станції були відчинені. З-поза неї виїхав автомобіль. З авта вийшов Бернгард Клаусен, відчинив багажник, а тоді притягнув зі станції важкий сміттєвий мішок.
— Гм, сміттєвий мішок, — повторив Стіллер, аби лише щось сказати.
— Не знаю, що в ньому було, — вела далі Рут Даль. — Рейдар теж не знав. Він просто непомітно звідти вшився. Але, можливо, отой рух навколо станції був якось пов’язаний зі зникненням хлопця.
Стіллер перебирав у голові почуте. Якщо вірити словам Рут Даль, то гроші цілком міг забрати Бернгард Клаусен. 80 мільйонів, звісно, величезні гроші, спокусливо великі гроші… Але він не уявляв собі, як тодішній міністр охорони здоров’я міг наважитися ризикувати задля них своєю кар’єрою. Ну, не для того ж, щоб покинути їх припадати пилюкою на дачі!
— Ваш чоловік був певний, що бачив самого Бенгарда Клаусена, а не лише його машину? — запитав Стіллер.
— Я знаю лише те, що розповів Рейдар, — відповіла вдова. — Тоді він уже був на лікарняному. Серце почало збоїти. Дні для нього минали трохи наче в тумані. Ейканґер вважав, ніби Рейдар сплутав дні, але ж він бачив велосипед Мейєра під стіною станції. Отже, то був той самий день…
З-під столу долинуло собаче хропіння.
— І про все це він розповів у відділку поліції? — перепитав Стіллер.
Рут Даль поклала руки на стіл.
— Невже в паперах допиту нічого про це не написано?
— Не так детально, як ви розповідаєте.
— Рейдар щось подібне підозрював, — зітхнула вона. — Він не мав певності, що Ейканґер візьме до уваги його свідчення. Бо він же теж бавився у політику. А Рейдар був не з тих, хто наполягатиме на своєму праві. Однак я порадила йому написати про це комусь нагорі.
— І він написав?
— Так, генпрокуророві…
68
Після їжі Вістінґа похилило в сон. Він ледь не заснув перед моніторами, коли задзвонив телефон. Телефонував журналіст з «Даґбладет», який докучав йому раніше з пожежею на дачі й мемуарами Клаусена. Вістінґ увімкнув безгучний режим і дочекався, доки завершився дзвінок.
Червона цятка й далі непорушно завмерла на автостоянці перед готелем у Ларвіку. Вістінґ прикинув подумки: Ліне зустрічалася з Генрієтте Коппанг майже сім годин тому.
— Щось затягнулися спа-процедури, — завважив Тюле. — Може, вона вирішила заночувати в готелі?
Вістінґ сумнівався. Відчуття біди гризло його весь вечір, а тепер просто досягло піку, і він мусив якось тому зарадити. Подумав, чи не зателефонувати Ліне й запитати про плани Генрієтте на той день, якщо вона, звісно, ними поділилася, але натомість набрав прямий номер центрального пульту в своєму поліційному окрузі.