— Ні! — крикнула вона. — Прошу!
Удар носаком у живіт змусив її захлинутися болем. Вона почула, як замкнулися за ним двері гардеробної. Кроки віддалились у напрямку вхідних дверей. І все стихло.
Дихати ставало дедалі важче. Повітря наче не доходило до легень.
Ліне перевернулась на бік і почала смикати за спиною руками. Пасок ледь ослабнув. Вона перевернулася на інший бік і відчула обличчям щось холодне й гостре. Розсувний замок. Притулилася губами, намагаючись втягнути крізь нього хоч трохи повітря і не перестаючи вивертати руки за спиною.
Гаряче, вогке повітря ватою затуляло обличчя, з неї цебенів піт.
Пасок розтягнувся. Вона висмикнула праву руку, допомогла собі нею звільнити ліву. Відчувала, як здерла шкіру на тильному боці долоні. Потім підтягнула коліна, вперлася спиною у тканину спального мішка й випростала руки над головою. У ногах спальника теж мала б бути сувалка замочка. На жаль, Ліне помилилася, цей спальник не мав сувалки з обох кінців. Але з вільними руками було легше впоратися з паском на ногах. Крізь спальний мішок вона намацала пряжку, зуміла схопити кінець паска й потягнути за нього. Пасок розстібнувся.
Ліне вужем вислизнула з мішка, жадібно хапаючи ротом повітря.
Вибравшись з пастки, відкинула спальник набік і трохи полежала на спині, збираючись з думками.
Почулося рипіння вхідних дверей. До неї долинули кроки й голоси, але слів розчути вона не зуміла.
Ліне підвелася, підійшла до дверей і зазирнула в замкову шпарку. Залежно від того, як прикладати до шпарки око, можна було бачити тамбур, частину коридору або двері до підвалу.
Чоловік закотив балаклаву на чоло. Вона впізнала його з фотографій — Даніель Ліндберґ. За ним — Генрієтте Коппанґ.
— Де вона? — запитала Генрієтте.
Даніель Ліндберґ показав на гардеробну.
— Там! Нікуди звідти не подінеться.
Він став перед дверима підвальної кімнатки, заніс ногу і щосили копнув. Бризнули навсібіч дерев’яні тріски. Двері піддалися, обірвалися і косо повиснули на нижній завісі.
Сигналізація почала тихенько клацати, даючи знак, що чекає на введення коду й відімкнення алярму.
Даніель увірвася досередини. Генрієтте — за ним. У шпарину Ліне могла бачити лише частину кімнати й не бачила, чим вони там зайняті. За мить обоє вийшли в коридор, кожен з відкритою пачкою, — видно, перевіряли, чи справді там гроші.
Обоє вибігли надвір і знову повернулися по нову партію. Увімкнулася сирена. Злочинці ще тричі забігали в підвал і винесли всі коробки.
Ліне трохи зачекала, а потім вийшла з комори.
— Мамо!
Амалія стояла на сходовому майданчику другого поверху, затуливши вуха руками.
Ліне вибігла нагору, схопила дівчинку на руки й міцно притулила до себе.
— Усе вже скінчилося, — сказала вона.
73
Червона цятка повернулася до його будинку. Вістінґ підвівся. У роті пересохло, долоні спітніли. Він притиснув язик до піднебіння, насилу ковтнув слину й задзвонив Мортенсенові.
— Ти де?
— За п’ять хвилин від твого дому. Може, й менше. Що відбувається?
Вістінґ пояснив ситуацію і тієї ж миті почув пілікання смс-ки.
— Чекай! — урвав його Мортенсен. — Спрацювала сигналізація!
Вістінґ відвів мобільний від вуха і теж побачив таку саму смс-ку.
— Спрацювали обидва детектори, — повідомив Мортенсен.
Надійшли ще два повідомлення від охоронної служби. В останньому надіслали фото. У кімнаті було двоє людей. При скупому освітленні якість зйомки була поганою, але він виразно бачив чоловіка й жінку з пачками в руках.
— Трясця! — вилаявся він.
— Рух! — вигукнув Тюле, показуючи на червону цятку.
Червона цятка виїхала з житлового кварталу на Брюнляваєн і рушила далі на північ.
Вістінґ знову схопив телефон.
— Якою вулицею їдеш?
— Внутрішньою, — відповів Мортенсен.
— Вони прямують тобі назустріч.
— Спробувати їх зупинити?
Вістінґ стиснув вільною рукою спинку стільця.
— Ні, їдь до мене додому. Знайди Ліне.
Вістінґ поклав слухавку, коротко дихав, зважуючи всі можливі варіанти.
Пропищало нове повідомлення від охоронної служби. То було фото Ліне з Амалією на руках, яка вимикала сигналізацію.
Пульс трохи врівноважився. Він уважно розглядав доньку і внучку, але обоє були на вигляд цілі й неушкоджені. Хотів їй зателефонувати, натомість зателефонував на центральний пульт у Кріпос. Назвав своє прізвище і посаду.