Выбрать главу

Хоч Ейканґер випередив події, це не врятувало його від поголосу. За наступні дні усім стало відомо, що стояло за таким кардинальним рішенням.

77

Вістінґ глянув на внучку, яка бавилася на підлозі, перегорнув сторінку рукопису й заходився читати наступну. Коли справа вже трохи віддалилася у часі, він іще раз переглянув мемуари Бернгарда Клаусена — рефлексії та судження. І таки знайшов те, що вже одного разу читав, але не надав йому значення.

Останній розділ називався «Свобода волі» з алюзією на роздуми Арістотеля про людську здатність керувати думками, вибором і вчинками.

«Однак людина не владна над усіма вчинками, — писав Клаусен. — Вона не настільки контролює себе, щоб мати змогу користуватися своєю свободою у будь-якій ситуації. Коли ж мовиться про дії, вчинені супроти власної волі, ми не завжди усвідомлюємо наслідки таких дій, а вони іноді призводять до страждань суб’єкта і його близьких».

Роздуми Бернгарда Клаусена розтягнулися на багато сторінок. Не завжди легко було простежити в них суть, але текст можна потрактувати як виправдання своїм вчинкам, навпростець пов’язаним зі «справою Єршьо». Вістінґ не з усіма його висновками погоджувався. Досвід підказував, що вчинки — це частка персональної ідентичності, частка людської суті. Спонтанна реакція закладена в нашому єстві. Коли Бернгард Клаусен наважився напасти на Симона Мейєра в насосній станції, він опинився у ситуації, коли проявляється справжня суть людини. Коли тоне корабель, хтось допомагає рятуватися в шлюпках пасажирам, а хтось рятується сам.

Вістінґ відклав папери й краєм вуха захопив кілька фраз, сказаних у радіопередачі. Партія пройшла в Стуртинґ з невеликим відсотком, карна справа не вплинула на голосування. Видно, виборці розуміли, що партія — це таки більше, ніж один її член.

— Гавва! — почувся з підлоги голосок Амалії.

Вона махала пазлом-песиком.

Вістінґ опустився на підлогу поруч з онучкою.

— Му-у, — мукнув він, поклавши на своє місце пазлик-корову.

Амалія засміялася і заплескала в долоньки.

Вони вже не раз грали в цю гру, проте Амалія щоразу тішилася, наче вперше, коли пазли лягали на свої місця.

Вістінґ усміхнувся. Він дуже добре розумів її почуття.