— Ідеться не про труп. Про щось зовсім інше, — поспішив додати Вістінґ, розповів про розмову з генеральним прокурором і про знахідку на дачі партійного бонзи. — Я знаю туди дорогу. Їдь за мною!
Вістінґ вернувся до свого авта, у дзеркало заднього огляду впевнився, що Мортенсен не відстав, і звернув на дорогу в напрямку Гельґеруа.
Поселення дедалі рідшали, і вже невдовзі обабіч колосилися хвилясті ниви збіжжя. Через кілька кілометрів він звернув з шосе до узбережжя з дачними забудовами. Старий асфальт тут потріскався. Де-не-де з тріщин протикалося каміняччя дорожньої основи. На перехресті довелося звіритися з картою на дисплеї телефона, перш ніж з’їхати на вузьку гравійну доріжку, яка довела до літнього будинку, пофарбованого в охристо-жовтий колір, під шиферним дахом і з верандою, оберненою до моря.
На майданчику перед будинком стояв автомобіль. Стара «тойота», очевидно, Клаусена. У п’ятницю його забрав і відвіз до Ставерна колега-стариган.
Вістінґ припаркувався трохи віддалік, щоб Мортенсен міг стати якнайближче до дверей, вийняв з конверта ключі й рушив до будинку. На вершечку флагштока мляво тріпотів вимпел. Знизу, від води, долинало татахкання моторного човна.
Будинку не видно від сусідніх дач. Старі покручені сосни надавали йому затінок. Трав’яний моріжок, завдовжки з п’ятдесят метрів, збігав аж до валунів на мілководді у бухті. Двоє дітей валялися долілиць на причалі, закинувши у воду вудки. Над ними зависало в небі непорушне пасмо хмар.
Вістінґ підійшов до вхідних дверей і з першого разу підібрав потрібного ключа.
Панель сигналізації блимала, мовби пульсувала. Вістінґ набрав цифри коду, і вмить спалахнула зелена діодна лампочка.
Біля панелі на настінному вішаку висіли дві куртки. Під вішаком — пара тумаків і сандалі.
Далі — кухня, поєднана з вітальнею. Над каструлькою на плиті дзижчав рій мух. На кухонному столі — тарілка з недоїдками. В одному кутку вітальні стояв великий камін. Двері з вітальні вели на засклену веранду, а з веранди збігали в садок широкі сходи. На одній стіні висіло велике фото Клаусена в майці, на якому він, щойно загнавши сокиру в пеньок, витирав піт з чола картатим носовичком. Ледь не ікона, яку вішали де треба й не треба. Зазвичай Бернгард Клаусен з’являвся на людях у строгому костюмі, але народ пам’ятав його таким. Робітник, істинний представник Робітничої партії. Він міг апелювати і до роботодавців, і до вершків суспільства. І це надавало йому надзвичайно великої ваги. Майбутні вибори без нього багато втратять.
Інші фото на стіні були меншого формату, на них Клаусен сфотографований з відомими людьми, переважно в ті часи, коли ще був міністром закордонних справ. З Нельсоном Манделою, Діком Чейні, Ґергардом Шрьодером, Джиммі Картером, який саме отримував Нобелівську премію миру, з норвезькими прем’єр-міністрами. Сива шевелюра на тих фото була пишніша, ніж роками пізніше, однак сталевий полиск у синіх очах не втратився з віком. З вітальні вів коридор з дверима по обидва боки. У найближчій спальні, вочевидь, спав сам Бернгард Клаусен. Ліжко застелене. На нічному столику лежала книжка. На стільці складений купкою якийсь одяг. На підлозі — велика валіза. Навпроти спальні, через коридор, маленька ванна.
У самому кінці коридору кімнатка, яку вони шукали. Тут пахло зовсім інакше, ніж у решті приміщень. Повітря сухе, запилюжене, гаряче, застояне. Стіни обшиті лакованими сосновими панелями, два ліжка одне над одним, нічний столик і шафа, вбудована в стіну з сусідньою кімнатою. На стінах висіли плакати. Поп-ідоли 90-х поруч з політичними слоганами. Нірвана, U2, Металліка впереміш із плакатами «Надійним курсом», «Упевненість у кожному дні» і «Коли добробут цінується найбільше». На підлозі — плетений з клаптиків килимок. В узніжжі двоярусного ліжка вікно з тонкими квітчастими фіранками. Саме ж вікно наглухо зачинене знадвору віконницями. Зате високо, під стелею, вставлено два вентилятори.
Загалом вони налічили дев’ять картонних коробок. Чотири — на нижньому лежаку, п’ять — на верхньому. На нижньому ще стояв бензиновий бак моторного човна зі шлангом, помпою і під’єднанням до навісного двигуна.
Коробки були різні за розміром і формою. Кілька — з-під бананів, такі охоче віддавали на прохання покупців у продуктових крамницях.
Мортенсен налаштував фотоапаратуру. Вістінґ притулився до стіни й рухався лише під стіною, щоб не заважати маневрам Мортенсена. Він зачепив плечем один зі старих виборчих плакатів, і той роздерся аж до середини. Під плакатом оголилася маленька кругла дірочка, сантиметр у діаметрі. Вістінґ заглянув у неї. Нічого не побачив, але помітив іще одну дірку.