— Що там таке? — запитав Мортенсен. — Дірка для підглядання?
— Не знаю, — відповів Вістінґ і здер зі стіни весь плакат.
Під ним ховалися ще дві дірки. Він вийняв з кишені сорочки кулькову ручку, запхав її в дірку й наткнувся на тонкий папір.
Мортенсен навів камеру на стіну. Вістінґ вийшов у коридор, а з коридора — в сусідню кімнату. Там теж висіли старі передвиборчі плакати. «Соціал-демократія, бо ми потребуємо одне одного». «Нове зростання для Норвегії». «Здоров'я і опіка в старості — насамперед».
Він зірвав плакат із закликом голосувати «ЗА ЄС». Під ним — іще чотири дірки. Кожна наскрізна, проходила в різних точках стіни. Мортенсен увійшов у сусідню кімнату.
— Дивно, — промовив він, піднімаючи вгору камеру.
— Завершімо спершу одну справу!
Вістінґ повернувся до кімнати з грошима.
Мортенсен одягнув латексні рукавички, зняв одну коробку й поставив на підлогу. Вона була важка, важча за коробку з копіювальним папером. Колись служила упакуванням для комп’ютера «Сіменс Ніксдорф».
«Вуха» коробки абияк заклеєні широкою коричневою клейкою стрічкою. Вістінґ не знав, чи то партійний секретар розрізав верх коробки, чи сам Клаусен.
Вістінґ відгорнув «вуха». Коробка була по вінця наповнена американськими доларами, деякі навіть у пачках, перев’язані сірою пакувальною стрічкою. Пачки грошей не охайно складені, а ніби в поспіху накидані жужмом.
Вістінґ узяв до рук одну пачку зі стодоларовими банкнотами. Десять тисяч доларів. У коробці приблизно 200 пачок. Отже, два мільйони.
Він поклав гроші назад, натомість зняв одну коробку з верхнього лежака; там виявилися пачки з євро різного номіналу: по 20, 50 і по 100.
Мортенсен відступив крок назад, ніби потребував перспективи, щоб усвідомити побачене.
— Простояли тут, певно, роки, — сказав він. — Лишень пилюку збирали. Не видно, щоб ними користувалися.
Вістінґ кивнув. Ніщо наче не свідчило про життя Бернгарда Клаусена на широку ногу. Навпаки, здавалося, він веде дуже скромний спосіб існування.
Мортенсен знову ступив крок уперед, підняв угору одну пачку банкнот.
— Чи міг би це бути якийсь таємний фінансовий резерв у віданні тоді ще міністра закордонних справ? — висловив він припущення. — Гроші для виплати викупу терористам, які, скажімо, захопили в заручники норвезьких військових?
Вістінґ знизав плечима. Цілком можливо… Певні суми виділялися для подібних кризових ситуацій, та навряд чи їх зберігали б у коробках на дачі політика-пенсіонера.
Вістінґ відчинив шафу. Там на полицях лежали стоси старих газет і журналів. Ще одна полиця заставлена розмаїтими спреями: від засобів проти комарів до лаків для волосся. У глибині шафи стояли два газові балони з пропаном. Вістінґ нахилився до підлоги. Під ліжком — дві каністри з бензином і ще одна картонна коробка. Від неї війнуло пилюкою, коли він витягнув її з-під ліжка.
У коробці лежали старі журнали коміксів. Він підняв кілька верхніх і побачив під ними два порнографічні журнали з німецьким текстом на обкладинках. Не чіпав їх, запхав коробку назад, під ліжко, обтріпав долоні.
— Берімося до роботи, — промовив Вістінґ, киваючи на двоярусне ліжко. — Усе зареєструємо, задокументуємо й заберемо з собою.
— Куди? — поцікавився Мортенсен.
— До мене додому.
— До тебе додому? Хочеш зберігати їх у себе?
— Тимчасово… Доки збагнемо, про що йдеться у цій справі.
— Сподіваюся, у тебе вдома надзвичайно надійна сигналізація…
Вістінґ вийняв з кишені телефон і вийшов з кімнати, щоб не заважати колезі маркувати й запечатувати коробки.
Він зняв гумові рукавички, обійшов будинок і вийшов на веранду, з якої відкривалася морська панорама. Під прямовисною скелею було облаштовано затишний дворик з грубкою, грілем, довгим столом та обігрівальними лампами. Вістінґ став спиною до будинку, погортав список контактів у телефоні, довгий список. З багатьма з тих людей він не спілкувався роками. Нарешті знайшов те, що шукав, набрав приватний номер — не офісу.
Вони з Олве Генріксеном колись дружили. Разом подавалися у школу поліції, однак Олве не пройшов відбору за зовнішніми характеристиками. Нині він власник однієї з найбільших у країні охоронних компаній, яка пропонувала все: від персональної охорони до інкасаторських послуг, і заробляв утричі більше за Вістінґа.
— Мені потрібна сигналізація для приміщення, — Вістінґ відразу перейшов до справи.