Мортенсен зачекав, доки закінчать встановлювати сигналізацію. Вістінґ тим часом поїхав по машинку для рахування та ідентифікації банкнот. Йому провели короткий інструктаж. Він закладав валюту, а машинка сама ідентифікувала, що це за валюта. Крім того, машинка за допомогою інфрачервоного випромінювання знаходила фальшиві гроші. Потужність — 1200 банкнот на хвилину. Результати підрахунків автоматично записувалися на власному принтері, підключеному до машинки.
По дорозі назад Вістінґ зайшов у крамницю канцтоварів і купив десять великих картонних коробок та пакувальну стрічку, як його просив Мортенсен. Коли приїхав додому, майстер уже закінчив встановлювати алярм.
— Я мусив вибрати код, — Мортенсен набрав на панелі чотири цифри. — 1808. Це нинішній день — 18 серпня.
Алярм тихо пискнув і заблимав червоною цяткою. Мортенсен знову набрав код. Усе стихло, й загорілася зелена лампочка.
Вони підсунули стіл з грошима до стіни. Машинку для банкнот Вістінґ поставив на куті стола. Мортенсен порозгортав нові коробки й пояснив свій задум.
— Ми рахуватимемо гроші й складатимемо в нові коробки, щоб мати повну картину. Коробки й пачки грошей я перевірю на відбитки пальців іще тут — про всяк випадок, але кілька екземплярів відберемо для детального дослідження в лабораторії Кріпоса.
Вони ще не встигли взятися до роботи, як почувся дзвінок. Вістінґ вийшов у коридор, за дверним віконцем побачив Ліне з Амалією.
— Ти замкнувся? — здивувалася донька.
Вістінґ вдав, ніби дуже заклопотаний внучкою, яка кинулася йому на шию. Він ніколи не замикався удома. Ліне й Амалія просто заходили до хати, коли навідувались у гості.
— Ми з Мортенсеном маємо тут одну справу.
Вістінґ підкидав малу в повітрі, а дівчинка аж гикала від захоплення і голосно сміялася.
— Ми приготували холодний чай, — Ліне простягнула батькові горня. — Трохи й тобі принесли.
У горнятку задзенькотіли шматочки льоду.
— Як смачно! — похвалив Вістінґ, далі стоячи на порозі.
Запала незручна пауза.
— Вона — маленька злодюжка, — Ліне кивнула на доню.
Вістінґ відставив горня, зазирнув просто в оченята внучки.
— Що таке мама каже? — запитав суворим голосом.
Амалія зазвичай торохтіла без упину, щораз складаючи докупи нові слова, а зараз мовчала, мов води в рот набрала.
— Ми були в крамниці, вона сиділа у возику, — пояснила Ліне. — А коли вийшли надвір, у її руках я побачила пакетик льодяників.
— І як ви вчинили?
— Вернулися і поклали цукерки на місце, у штатив біля самої каси.
— От дурна крамниця, — Вістінґ потерся носом до Амаліїної щічки, і дівчинка відразу засміялася.
— Не кажи так, — Ліне простягнула руки по дитину. — Вона не зрозуміє, що вчинила погано.
Вістінґ знову споважнів, серйозно глянув у вічі малій.
— Дідусь засмутиться, якщо ти братимеш цукерки без дозволу, — сказав він, віддаючи внучку мамі. — Але дворічці важко збагнути залежність між ласощами і потребою давати за них гроші, — додав він.
Вона розуміє, що добре і що погано.
Вістінґ усміхнувся. Ліне була хорошою матір’ю.
— Киця, — промовила Амалія.
— Киця?
— У нашому садку живе кіт, пояснила Ліне.
— Ага!
— Якщо ти зайнятий, ми зайдемо ввечері, — сказала Ліне.
— Чудово!
Вістінґ почекав, доки вони вийшли на вулицю, тоді зачинив двері й замкнув їх на ключ.
Вони озброїлися латексними рукавичками. Вістінґ зняв пакувальну стрічку і відкрив першу коробку. Складалося враження, що банкноти накидали туди в страшенному поспіху. Мортенсен узяв кілька верхніх, щоб перевірити їх на відбитки пальців.
— Майже невживані на вигляд, — завважив Вістінґ, закладаючи перший стосик доларів у машинку.
Банкноти зашелестіли в апараті.
Мортенсен оглянув перераховані купюри.
— 2001-й і 2003 рік, — прокоментував він, кладучи пачки в порожню коробку. — Банкноти переважно експлуатують десять років, доки вони не зносяться, а тоді знімають з обігу.
Вістінґ одягнув окуляри, передивився наступну пачку — банкноти теж не надто пожмакані.