Ліне почувалася розчарованою.
— І більше він нічого не сказав?
Генрієтте похитала головою.
— Не цього разу.
— Але ти припускаєш, що він знає більше, ніж каже?
— Принаймні може порозпитувати для нас, поприслухатися до балачок. Але це займе час. Люди там небезпечні, потрібна величезна обережність.
Амалія заспокоїлася, сповзла з колін на підлогу, не випускаючи з рота смочка. Ліне запропонувала їй показати Юсефіні ігрову кімнату в глибині кав’ярні. Амалія спершу впиралася, але потім дала себе вмовити.
— Важкий вік, — усміхнулася Генрієтте, коли вони залишилися самі.
— Знаєш іще когось іншого, з ким можна поспілкуватися? — поцікавилася Ліне. — Хто щось знає? Нам потрібні імена…
Генрієтте прийшла смс-ка. Вона вийняла телефон, прочитала.
— Щоб публікація стала сенсацією, треба довідатись, куди поділися гроші, — сказала вона, набираючи текст відповіді. — Маєш ноут?
— Так, а що?
— Не так уже й багато ДТП з мотоциклами сталося у 2003 році, — вела далі Генрієтте. — Я вчора спробувала трохи пошукати в мережі, але нічого не знайшла.
Ліне підтягнула наплічник. Вийняла «мак». Вона знала відповідь, але зараз було трохи складно щось пояснювати. Генрієтте не має знати про Леннарта Клаусена та його батька.
— Які ключові слова задавати в пошук? — запитала Ліне, залогінившись.
Генрієтте відклала телефон.
— Нещасний випадок, мотоцикл, 2003, — запропонувала вона.
Вони знайшли одинадцять нещасних випадків на дорозі. Три з них трапилися до пограбування. Вони посортували всі ДТП. Нещасні випадки в Північній Норвегії до уваги не брали, зате пріоритет отримали ті аварії, які трапилися поблизу Осло. У результаті різних комбінацій ДТП з Леннартом Клаусеном у Берумі в ніч проти ЗО вересня 2003 року опинилася на третьому місці.
— 25 років, — промовила Генрієтте. — Треба пересунути його на перше місце в списку.
18-річного хлопця на легкому скутері і 50-річну подружню пару до уваги можна було й не брати.
Ліне виділила текст, у якому йшлося про Леннарта Клаусена, «вирізала» й перенесла на початок списку.
— Треба спробувати довідатися ім’я загиблого, — сказала вона, підігруючи Генрієтте.
— Перешли мені список, — попросила Генрієтте. — Я знаю декого в поліції, можу попитати.
— Та я теж там декого знаю і теж можу спитати, — промовила Ліне, не признаючись, однак, що її батько полісмен.
Правду кажучи, доволі дивно, що Генрієтте, з’ясовуючи, хто вона і що публікувала для «ВҐ», не докопалася до родинних зв’язків.
— Я сама з’ясую, — запропонувала Генрієтте.
— Добре, — кивнула Ліне.
В ігровому кутку щось пішло не так. Амалія розвередувалася.
— Мала вже втомилася, — пояснила Ліне, підводячись.
Вона принесла доню, посадила собі на коліна.
— Коли ти ще зустрінешся зі своїм інформатором?
— Він мені сам задзвонить, коли матиме новини.
— Нам потрібно більше інформації про пограбування. Хоча б кілька імен, — повторила Ліне.
Генрієтте погодилася з нею. Вони сиділи й обговорювали можливі зв’язки між пограбуванням та Симоном Мейєром.
— Хіба що Симон і мотоцикліст були спільниками й удвох украли гроші, — промовила Генрієтте. — Може, поділилися. Симон зі своєю часткою подався до Іспанії, а мотоцикліст загинув.
Останніми днями Ліне відчайдушно намагалася віднайти зв’язок між Симоном Мейєром та Леннартом Клаусеном. Як на неї, поєднувати їх могло лише сусідство — у дитинстві вони мешкали на одній вулиці.
— Ти все ще віриш, що він в Іспанії? — Ліне заховала ноутбук у наплічник.
— Я точно вірю у те, що ми отримаємо всі відповіді на запитання, щойно його знайдемо, — сказала Генрієтте. — Або награбовані гроші, — додала вона з усмішкою.
Ліне теж усміхнулася, розуміючи, що не може розповісти те, що знає. Важко буде писати статтю чи продукувати якийсь інший матеріал разом з Генрієтте, коли вона збагне, що Ліне знала й замовчувала ключову інформацію.
Генрієтте придивлялася до її виразу обличчя.
— Про що ти думаєш? Маєш припущення, куди поділися гроші? Ти чогось мені не розповіла?
Ліне вдала, ніби цілковито зосереджена на Амалії.
— Думаю про керівника відділу новин у «ВҐ», — засміялася вона. — Він не хоче брати цю справу. У кожному разі, наперед.
Генрієтте теж засміялася.
— І тяжко пошкодує про це! — запевнила вона.
45
Мортенсен розвернув ноутбук монітором до колег.
— Я думаю, що це кров, — сказав він, показуючи фото металевого краю помпи, темнішого в одному місці. — Реагує на люмінол. Я підготував пробу для аналізу.