— Нащо ви дзвоните, власне кажучи?
— Я працювала над статтею про Бернгарда Клаусена. Про його життя. Так вийшла на вас і Леннарта. Кажуть, ніби він усе майно відписав Робітничій партії, спадкоємців не мав, а ви самі від усього відмовилися.
Ліне знала, що заповіту Клаусен не залишив. То була «біла» брехня заради продовження розмови. До того ж, навіть якщо хтось із батьків відмовляється від спадку, право на успадкування отримує внук або внучка.
— Це не так, — заперечила Рита Салвесен, у голосі вчувалося обурення. — Я просто не бачила підстав зустрічатися з ним після загибелі Леннарта. Вони з батьком майже не спілкувалися.
— Так я і думала, — сказала Ліне. — Тому й телефоную. Хотіла пересвідчитися, чи дотримано справедливості.
— Що мені тепер робити?
— Вам допоможуть у суді за колишнім місцем його проживання. Однак найпростіше, на мою думку, звернутися до адвоката.
— Можете мені когось порадити?
Ліне якось писала статтю про проблеми успадкування і дала Риті контакти адвоката, який тоді її консультував.
— Чому Леннарт не спілкувався з батьком?
— Батько був надзвичайно егоїстичною людиною, його цікавила лише політика, — відповіла Рита. — Він завжди більше прагнув допомагати чужим, аніж своїй родині.
Жінка, здавалося, повторювала сказані Леннартом слова.
— У чому це проявлялося?
— Та хоч би у випадку з матір’ю Леннарта. Вона захворіла на рак і померла. Батько відмовився від ліків, які могли б їй допомогти, мотивуючи свою відмову тим, що це було б несолідарно.
— Несолідарно?
— Та думав більше про себе… Як подивляться на те, що міністр охорони здоров’я змінив кілька правил задля того, щоб його дружина пожила довше.
— Ви ніколи з ним не розмовляли?
— За життя Леннарта — ніколи. Ми не так вже й довго прожили вдвох… Але його батько приходив до нас, коли Лені виповнився рочок.
Рита начебто хотіла сказати щось іще.
— Чому він приходив? — запитала Ліне більше задля підтримання розмови.
— Мене теж здивував його візит, — відповіла Рита. — Він дав візитівку з прямим номером телефону й сказав, що за найменшої потреби мені достатньо просто зателефонувати. Я телефонувала йому кілька років тому, коли ми зібралися переїжджати до Іспанії, попросила позичити гроші. А він відповів, що зовсім не це мав на увазі.
— Що ж тоді?
— Якби якась серйозна хвороба… Так наче він лікар!
— Ви щось успадкували після Леннарта? — Ліне підходила ближче до того, що її цікавило.
— Ні, він же загинув до народження Лени.
— А Леннарт мав гроші?
Рита Салвесен засміялася.
— Та він навіть постійної роботи не мав! Хоча від батька, мабуть, отримував якісь дрібняки.
— Як же тоді зумів купити мотоцикл?
— Думаю, у кредит.
— Тобто у вас не склалося враження, ніби він має купу грошей?
— Ні…
Ліне змінила тему, доки Рита Салвесен не почала дивуватися її розпитуванням.
— Тепер про інше, — сказала вона. — Ви ж з Колботна, правда?
— Правда.
— Я писатиму про давню справу про зникнення, — пояснила Ліне. — Симон Мейєр… Пам’ятаєте такого?
— Той, що потонув?
— Він пропав поблизу Єршьо. Я розмовляла з багатьма людьми, з ким він разом виростав, щоб дослідити відчуття однолітків: як вони пережили зникнення друга дитинства.
— І ви мене про це запитуєте?
— Я розмовляла, між іншим, з Томмі Плеймом.
— Томмі… — Рита засміялася, почувши це ім’я. — Хіба йому не було байдуже?
— Він не так багато пам’ятає, — завважила Ліне.
— Я теж небагато пам’ятаю.
— А той день, коли Симон зник, пригадуєте?
— День пригадую, літали вертольоти, прочісували територію. Але ото й усе…
— Ви кажете про день, коли Симона оголосили в розшук. А зник він на два дні раніше.
— Пам’ятаю лише вертольоти. А от Леннарт добре його знав.
Ліне випросталася, схопила ручку.
— Наскільки добре? — запитала вона.
— Разом бавилися, коли були малими дітьми, разом ходили до школи. Таке… Симон мешкав усього лише за кілька будинків, але він був трохи дивакуватим. Не чула, щоб Леннарт підтримував з ним дружбу після закінчення школи.
Сказане Ритою узгоджувалося зі словами Симонового брата.
— Як зреагував Леннарт на його зникнення?
— Не знаю, чи реагував він якось особливо, але сказав, що знався з ним.
— Багато часу минуло від самого зникнення?
— Здається, коли про це ще писали всі газети, доки новина була свіжою.
— Як він поводився?