— Він попередить інших співучасників грабунку. Змусить їх подбати, аби Оскар Тведт тримав рот на замку.
Вістінґ відчинив автомобільні дверцята.
— Хочу ковбаски, доки поїдемо далі, — сказав він.
50
На вуличках навколо Національної бібліотеки годі було знайти місце для авта. Довелося Ліне залишити автомобіль аж у Віка. Йдучи пішки до бібліотеки, вона зателефонувала Софії, запитати, як Амалія.
— Щойно попоїли, — повідомила Софія.
Ліне раптом також відчула голод.
— Вибач, що стільки клопоту тобі завдала. Але роботи виявилося більше, ніж я сподівалася.
— Хіба ж це зле, коли багато роботи? Тобі ж платять погодинно!
— Звичайно! А наступного тижня Амалія, нарешті, піде в садок.
— Мусиш трохи часу присвятити її адаптації, — порадила Софія. — Ти не зможеш їздити до Осло щодня. Раптом треба буде терміново забрати дитину з садочка.
— Я знаю, — відповіла Ліне, піднімаючись сходами до старої будівлі бібліотеки. — Багато чого з’ясується ще цього тижня.
Масивні двері відчинилися перед нею, вона знову подякувала Софії, поклала слухавку й увійшла в хол.
Вона тут бувала не раз, і їй тут не раз допомагали знайти необхідні матеріали, коли вона працювала у «ВҐ».
Більшість документів зберігалися у сховищах, їх треба було замовляти заздалегідь. Ліне знала, якщо замовити по телефону перед дев’ятою, то на дванадцяту замовлення принесуть. Підшивка журналів уже чекала на неї в читальному залі. Допоки «Ґоліаф» припинив своє існування, вийшло 27 номерів. Усі видання були викладені в хронологічному порядку.
Ліне розділила стос журналів посередині й почала гортати. Дуже скоро знайшла прізвище Генрієтте в репортажі про Кримінальну варту в поліційному окрузі Осло. У першому матеріалі вона писала про охоронців, потім — репортаж про норвезький криміналітет в Іспанії. У наступному номері публікувалася серія портретних інтерв’ю з відомими злочинцями. Перше своє інтерв’ю вона взяла у лідера норвезької філії байкерського клубу «Янголи пекла». В одному з номерів свою історію їй розповів відомий підпільний торговець, який займався контрабандою спирту. Потім було інтерв’ю з засудженим за вбивство проводирем банди. І фото, і преамбули спокушали Ліне прочитати все підряд, але ж не ці статті були метою її пошуків.
Ліне гортала далі, доки натрапила на інтерв’ю, де об’єкт розмови стояв спиною до фотографа. У тексті не називалося його ім’я, але згадувалося покликання на поліцію, яка вважала його одним з наймогутніших представників кримінального підпілля Норвегії. Його виправдали у справі вбивства лідера пакистанської банди, однак нещодавно прокурор висунув йому обвинувачення у резонансній справі, пов’язаній з масштабною торгівлею наркотиками. Репортаж був історією людини, котра потрапила в тенета злочинних друзів, проте сама ніколи не вчиняла серйозних злочинів, хоча поліція, навпаки, намагалася виставити його в дуже немилому світлі. Чомусь Ліне здалося, що той чоловік, власне, і був інформатором Генрієтте.
Справа вбивства, у якій його виправдали, описувалася в репортажі дуже детально, супроводжувалась архівними фотографіями. Ліне відчувала, як з кожним прочитаним рядком зростає її неспокій. Вона вийняла з торби ноутбук, відкрила файл з базовою інформацією, яку уклав Аудюн Тюле про всіх імовірних співучасників пограбування. Дата вбивства, згадана в інтерв’ю, збігалася з вбивством, у якому виправдали Александера Квамме. А за наркотики, безсумнівно, посадили Яна Ґюдіма.
Неспокій змінився ледь не панікою, яка не давала дихати.
Імовірний ватажок в пограбуванні міг бути тим інформатором, з яким Генрієтте розмовляла про пограбування. Тілом Ліне аж дрижаки пробігли, коли вона усвідомила, що це може означати.
Ліне зраділа, що не поділилася усім, що знала, з Генрієтте. Вона не могла вплутатися ні в що серйозне, однак нажити собі проблем — легко. А ще це все означало, що Генрієтте може загрожувати небезпека.
Щоб не витрачати час на копіювання в читальному залі, Ліне швиденько сфотографувала сторінки телефоном і майже вибігла з бібліотеки. Кваплячись до авта, вона набрала номер Генрієтте. Довго йшли гудки, однак ніхто не взяв слухавки.
Ліне закинула торбинку на плече, почала набирати смс-ку з проханням до Генрієтте передзвонити їй. Тієї миті хтось сильно гепнув її в спину. Ліне заточилася вперед і впустила телефон додолу. Її раптом крутнуло, коли хтось шарпнув до себе торбинку. Ліне закричала, притиснула торбинку до тіла. Одягнений у чорне чоловік, з шоломом на голові, заніс руку і вдарив її кулаком у скроню. Ліне заточилася знову, але торбинки з рук не випустила. Чоловік вдарив ще раз, сильніше. Удар кинув її на землю. Чоловік потягнув за ремінець торбинки, копнув її в живіт. Ліне затулила руками голову. Нападник ухопив торбинку й кинувся бігти. Коли Ліне здужала підняти голову, він уже завертав у бічну вуличку, вийняв ноутбук, а торбинку викинув. Потім сів на заднє сидіння мотоцикла, який на нього чекав. Ліне підвелася на ноги. Номерний знак був так загнутий донизу, що годі прочитати реєстраційний номер. Заревів двигун, і мотоцикл зник з очей.