Вістінґ також вбачав переваги в ситуації, яка виникла.
— Не бери телефон, якщо вона тобі задзвонить, — сказав він. — Ми будемо за кілька годин, тоді в усьому й розберемося.
Ліне наче заспокоїлася. Вістінґ попрощався з нею і набрав номер генпрокурора.
— Я у в’язниці Гальдена, — сказав він. — Щойно завершили допит Яна Ґюдіма, який відбуває тривале покарання за наркотики. Він розповів про свою роль у пограбуванні валюти.
— Що саме розповів?
— Він мав завдання відволікти увагу поліції і спалити підставний автомобіль, однак стверджує, що на той час навіть не здогадувався, у що його вплутали. Потім він зустрівся з грабіжниками в умовленому місці й відвіз їх в Осло.
— А гроші? — запитав генпрокурор.
— Свого часу він роздобув ключ до насосної станції, але з іншою метою. Він не був при тому, як ховали гроші.
— Ви кажете, що він розповів про свою роль. Отже, це означає, що інших імен він не назвав?
Вістінґ підійшов до дзеркального вікна. Ґюдім та його адвокат досі мочки сиділи в кімнаті для допитів, по обидва боки столу.
— Ні, але він готовий надати додаткові свідчення. Вони можуть допомогти нам розкрити всю справу.
— Чого хоче натомість?
— Пом’якшення вироку й обвинувачення лише в тому, у чому зізнався: необачна співучасть та вимушене сприяння зловмисникам.
— Ми не можемо цього гарантувати, бо подальше розслідування може виявити інші нюанси його співучасті. Можливо, його роль виявиться значно вагомішою, — заперечив генпрокурор.
— Це може бути однією з умов угоди, — відповів Вістінґ.
— Якщо ви цього потребуєте і ви особисто рекомендуєте, то я погоджуюся. Хто його адвокат?
— Ейнар Гарнеє.
— Гаразд. Дайте йому слухавку.
Вістінґ простягнув мобільний Стіллерові, щоб той відніс його в кімнату за дзеркалом.
На відміну від судочинних систем інших країн, у Норвегії на офіційному рівні не можна укладати угоди з підсудним про пом’якшення покарання чи визначення пунктів обвинувачення. Тому угоду з Ґюдімом ніколи не буде зафіксовано в письмовому вигляді. Для Ґюдіма слова слідчих теж могли бути порожніми обіцянками. Однак усна гарантія генпрокурора важила неймовірно багато для адвоката, з такою гарантією можна було довіритися угоді. Вістінґ іще ніколи не чув, щоб генпрокурор особисто давав якісь гарантії. Ейнар Гарнее, мабуть, теж.
— З вами хочуть говорити, — Стіллер простягнув телефон Гарнесові.
Гарнеє скептично глянув на телефон, але взяв.
— Ейнар Гарнеє.
Вістінґ бачив, як змінився його вираз обличчя, коли він почув, з ким розмовляє. Гарнеє здивовано глянув у бік дзеркального вікна, ніби за ним стояв його співрозмовник. Відповідав односкладово, раз по раз коротко киваючи. За півхвилини адвокат віддав телефон Стіллерові.
Стіллер відсунув стілець і сів.
— А тепер поговоримо…
60
Усі дивилися на Ґюдіма. Вістінґ спостерігав за ними із задзеркальної кімнати. Скидалося на те, що Ян Ґюдім ніяк не може відважитися. У динаміках обабіч монітора тріщало щоразу, як він крутився на стільці. Нарешті він глибоко вдихнув носом повітря і повільно видихнув ротом.
— Даніель Ліндберг і Александер Квамме, — сказав Ґюдім. — То була ініціатива Даніеля. Він спланував пограбування, — і після короткої паузи повів далі. — Я нічого їм не винен. Навпаки! І так уже забагато взяв на себе їхньої відповідальності. Два роки відсидів за їхній злочин. Александера виправдали, а Даніелеві навіть обвинувачення ніхто не висунув.
Ян Ґюдім мав на увазі справу про наркотики, за яку йому треба було відбувати ще чотири роки. Голос його був сповнений гіркоти.
— Далі! — не дав йому розслаблятися Стіллер.
— Вони викрали чорний «гранд вояджер». Спершу Даніель вкрав ключі в одного торговця вживаними автомобілями на Гаукету, а за кілька днів повернувся вже по саме авто. Автомобіль за багато місяців до пограбування стояв в одному гаражі на Єссгаймі. Реєстраційні номери вкрали з іншого «вояджера» на Б’єркебанен.
Тюле енергійно щось записував, хоча Ґюдім досі не сказав ще нічого такого, чого б вони не знали.
— У день пограбування вони скористалися старою занедбаною майстернею, яку Даніель приглядів заздалегідь. Її власник давно помер. Дружина власника мешкала в старечому домі. Я зустрівся там з ними, після того як спалив авто на Кльофті. Обидва зламували валізи з грошима. Александер використовував для цього зварювальний апарат. У валізах не було ні ампул з фарбником, ні чогось подібного — лише замки й пломби. Гроші переклали у мішки для сміття. Порожні валізи покидали у фургон, одяг, у якому ходили на грабунок, виклали в миску, наполовину наповнену бензином. За тиждень Даніель повернувся і спалив майстерню.