— Гараж! — спало на думку Вістінґові.
— Який гараж?
— Удома в його батька. Гараж напхом напханий мотоциклетними запчастинами й інструментами, — пояснив Вістінґ. — Стоїть неторканий від самої смерті Леннарта.
— Чудово! — вигукнув Мортенсен.
— Мені потрібна надійніша історія, — промовила Ліне.
— Поговори з його подружкою, котра живе в Іспанії. Заведи розмову про гараж, а тоді зможеш використати інформацію, — запропонував Вістінґ.
— Дзвони! — Стіллер кивнув на мобільний на столі. — Про зустріч з Генрієтте домовишся на завтра.
Ліне взяла телефон.
— На завтра я вже маю домовленість з Трюгве Юнсрюдом.
— Скасуй! — порадив Мортенсен.
— Він колишній міністр фінансів, — нагадала Ліне. — Не так легко було отримати згоду на зустріч. Я не можу її скасувати просто так!
— Коли зустріч? — запитав Вістінґ.
— О десятій ранку на його дачі в Хєррінґсвіку.
— Встигнеш і туди, і туди, — запевнив Вістінґ.
Ліне кивнула й вийшла з телефоном з кімнати.
Вона стала перед вікном на кухні, дивилася на свій будинок унизу вулиці. Треба було залишити увімкненим світло. Вечірня темінь наповзає чимраз раніше і вже огорнула все навколо.
Ринґтон слабко вібрував у слухавці, але, коли Рита Салвесен відповіла, голос здався зовсім близьким.
— Як справи? — запитала Ліне. — Розмовляли з адвокатом про оформлення спадку?
— Так, він про все подбає. Ніякого заповіту не було, тож Лєна успадкує все. Дякую за турботу! Може, зустрінемося, коли я приїду в Норвегію?
— З радістю! — відповіла Ліне. — Що думаєте вчинити з будинком?
— Продати.
— Не маєте наміру повернутися до Норвегії?
— У кожному разі, не найближчим часом.
— Я проїжджала повз дім, коли недавно була в Колботні, — вела далі Ліне, хоча це й не було правдою, але їй треба було підвести розмову до будинку й гаража. — Розташований у гарному місці, пасує для родини з маленькими дітьми, — додала вона.
— Я знаю.
— Ви часто там бували з Леннартом?
— Ні, більше часу проводили в мене вдома.
— Леннарт, мабуть, не вилазив зі свого гаража, я так розумію?
Рита засміялася.
— Це правда! Бавився своїми мотоциклами день і ніч. Нікому не дозволялося туди навіть носа потикати.
А ось це чудово, подумала Ліне. Можна використати Ритині слова в розмові з Генрієтте.
— Чому ж це? — запитала Ліне.
— Ну, не знаю. Ось я, наприклад, малюю і теж не люблю, щоб хтось зазирав мені через плече, доки картина ще не готова. Гадаю, з Леннартом було приблизно так само. Він лагодив моцики, шліфував, лакував. Мабуть, не хотів, щоб їх хтось бачив недосконалими. У вашій журналістській роботі, певно, все так само. Ви ж не захочете показувати комусь свої чернетки.
— Ваша правда. — погодилася Ліне.
— Зовсім нестерпно стало влітку напередодні його загибелі, — розповідала Рита. — Здається, він збирав мотоцикл для мене. У кожному разі, наполягав на здачі іспиту на право водіння. Хотів їздити зі мною удвох.
— Здали?
— Ні, до цього так ніколи й не дійшло.
Ліне отримала те, що бажала, але ще трохи побазікала про те й про се.
— Повідомте мене, коли будете в Норвегії, — попросила Ліне, завершуючи розмову.
— Добре! Довго чекати не доведеться, бо ж мені треба підписати папери і все таке інше.
— Чудово!
Після розмови з Ритою Ліне набрала номер Генрієтте.
До кухні увійшов Вістінґ.
Ліне відвернулася від вікна, оперлася спиною на кухонний стіл.
— Не факт, що вона відповість.
— А ти спробуй! Може, згодом передзвонить.
Ліне увімкнула голосний зв’язок.
Генрієте взяла слухавку. Десь на задньому тлі чулася музика.
— Маєш новини? — запитала вона.
— Та як сказати… Дещо сталося. Мабуть, я відмовлюся від цієї справи.
Музику на тому кінці вимкнули.
— Що таке?
— На мене напали. Украли ноутбук. Підозрюю, це пов’язано з моїми пошуками.
— Думаєш?
Ліне розповіла про напад, але не зізналася, що перед тим побувала в Національній бібліотеці, читала давніші статті Генрієтте Коппанґ.
— Чому вважаєш, що напад пов’язаний з пограбуванням в аеропорту?
— Бо сталося іще дещо. Важко пояснити, але, здається, хтось вирішив, що я копаю в цьому напрямку.
Вістінґ кивнув, схвалюючи тактику доньки: так, треба створити враження, ніби погрози на неї подіяли.
— Хто?
— Це не телефонна розмова.
— То ти хочеш покинути розслідування?