Трюґве Юнсрюд стиснув губи, ніби сказав забагато.
— Зрештою, від ідеї продати дачу його відмовила сама Ліса. Вона вважала, що куплений час не вартий тих проблем, які постануть, а чоловік та син не матимуть більше втіхи від літньої хатинки. Суть у тому, що Бернгард ніколи не почувався вільним у виборі, коли йшлося про нього особисто і про його сім’ю. Тому й почався отой період світоглядних сумнівів.
— Я так зрозуміла, що Леннарт звинувачував батька в смерті матері, — втрутилася у розповідь Ліне.
— Звичайно, звинувачував, але не так безжально, як звинувачував себе сам Бернгард. Це не зруйнувало їхні стосунки.
Ліне завважила, що чула протилежне твердження. Трюґве Юнсрюд підвівся.
— Стосунки між батьком і сином іноді бувають непростими, — сказав він, рушаючи в протилежний кінець вітальні. — Покажу вам одне фото.
Він відчинив шухляду комода й вийняв конверт з фотографіями.
— Я знайшов їх учора, перебираючи старі фото.
Трюгве Юнсрюд поклав перед Ліне фотознімок Леннарта і його батька. Вони стояли, обійнявши одне одного за плечі. У вільній руці Бернгард Клаусен тримав молоток. Обоє усміхалися фотографу.
— Хіба не чудове фото! — захоплено мовив Юнсрюд.
Ліне підняла його вгору. Фотографія добре скомпонована. Контрасти світла й тіні створювали ефект простору. Та все ж усмішки обох чоловіків видавалися не зовсім щирими. Ніби маски на догоду фотографу.
— Це на дачі в Ставерні?
— Так, перше літо після смерті Ліси, — кивнув Юнсрюд, викладаючи перед нею решту фотографій. — Ми приїхали на толоку. Леннарт — на мотоциклі. Привіз батькові деякі документи.
Ліне читала про ту толоку в гостьовій книзі. То було на вихідні, після зникнення Симона Мейєра. Вона впізнала багатьох політиків.
— Хто це? — показала вона на чоловіка з пензлем у руці.
Трюґве Юнсрюд перехилився через стіл.
— Очевидно, наш майбутній міністр юстиції, — усміхнувся він.
— Арнт Ейканґер? Той, що працював тоді помічником у місцевому поліційному відділку? — недовірливо перепитала Ліне.
— Він уміє тримати ніс за вітром, — засміявся Юнсрюд. — До того ж, має великий політичний талант. Бернгард був йому за своєрідного наставника.
Ліне якийсь час затрималася на фото Арнта, потім перейшла до інших. На одному з них упізнала Ґютторма Геллевіка з міської управи Осло. Разом з чоловіком у червоній кепці з логотипом Робітничої партії він накидав пісок у старезний цементозмішувальний барабан.
— Можна позичити? — Ліне підняла фото, на якому Леннарт удвох з батьком.
— Та беріть усі, — великодушно погодився Юнсрюд. — Використайте найперше ось цю, з Ейканґером.
Юнсрюд, певно, думав, що фото на толоці посприяє Арнтові у виборчій кампанії.
— Удень разом працювали, вечорами укладали спільні політичні плани, — додав він.
Ліне склала фотографії стосиком, ту, що з Леннартом і батьком, поклала зверху.
— Це, мабуть, їхнє останнє спільне фото, — усміхнувся Юнсрюд. — Родина була для нього дуже важливою. Бернгард любив сина. Форма раку, на яку нездужала Ліса, була спадковою хворобою. Він боявся, що сина біда теж не мине. А хлопець через три місяці розбився на мотоциклі…
Ліне кивнула.
— Усі гості заночували тоді на дачі? — запитала Ліне, ховаючи фотографії в торбинку.
— Так.
— Важко думати, що дача згоріла, правда?
— Значно важче усвідомити смерть Бернгарда.
Ліне спробувала завести розмову про потайну кімнату, з якої почалася пожежа, і про період, коли сталося пограбування в аеропорту. Але Трюґве Юнсрюд цього разу не дав себе збити зі шляху, водно торочив про важливі для Робітничої партії передвиборчі моменти.
Через майже дві години Ліне мала достатньо матеріалу для повноцінної статті про те, наскільки важливі давні соціал-демократичні ідеали для управління й оновлення держави загального добробуту, однак не почула нічогісінько вартісного про події влітку 2003 року.
63
Зарипіли завіси, коли Вістінґ підняв догори гаражні ворота. Пронизливий звук був схожий на зойк болю.
На стіні, під самою стелею, — два віконця. Потужна робоча лампа звисала зі стелі над захаращеним приміщенням. Під нею стояв на штативі мотоцикл без коліс і бензобака. На бетонній підлозі упереміш з інструментами валявся розібраний двигун і брудне ганчір’я. На спинці розкладного стільця, біля відчиненої скрині з ключами, висів комбінезон. Навколо громадилися інші напіврозібрані скелети мотоциклів, ящики із запчастинами, коробочки з гайками, каністри з рештками машинних олив.