— Якщо пощастить, то у дворі,— загадково мовив Женька.
Вибігши з під'їзду, хлопці побачили біля пісочниці Майку Свиридову, що приглядала за своїм молодшим братиком. Майка вчилася з ними в одному класі й була ходячою енциклопедією «Усе про всіх».
— На стрільця і звір біжить. Он вона, наша реклама, — задоволено потираючи руки, всміхнувся Женька.
Порівнявшись із пісочницею, він недбало кинув:
— Гуляєш?
— А тобі що? — огризнулася Майка.
Вона ковзнула по Женьці поглядом і вже збиралася відвернутися, але той зненацька запитав:
— Чого це ти на мене так подивилася?
— Ніяк я на тебе не дивилася, — відмахнулася Майка.
— Не відкручуйся. Ти що, уже все знаєш? Хто тобі розповів? — допитувався Женька.
— Що розповів? — врешті почала виявляти інтерес Майка.
— Ну, що я екстрасенс.
— Не бреши, — не повірила Майка, але при цьому очі її від цікавості стали круглими, наче об'єктиви фотокамер.
— Я брешу? — щиро обурився Женька. — Мене в академії перевіряли. Льонько, скажи. Мені на удачу закодувати — раз плюнути. Був двієчником — став хорошистом, — розходився Женька. І раптом, наче спохопившись, знітився: — Ой, чого це я розговорився. Знаєш що, забудь. Нікому ні слова.
— Ось чому ти відмінник, — зметикувала Майка, уже не маючи сумніву у правдивості Женьчиних слів.
Женька багатозначно знизав плечима й попросив:
— Тільки ти щодо цього не розповсюджуй чуток, а то почнуть чіплятися: закодуй, закодуй.
— Не бійся, буду мовчати як риба, — пообіцяла Свиридова.
Як і пророкував Женька, у Майчиної «риби» виявився дуже жвавий язичок. Наступного дня, коли нерозлучні друзі з'явилися в класі, їх зустріли гробовим мовчанням. З виглядом людини, далекої від турбот цього світу, Женька прокрокував до парти, підкреслено не помічаючи цікавих поглядів, якими дивилися йому услід. Першою виступила Оленка Синицина:
— Женю, а правда, ти — екстрасенс?
Наче опам'ятавшись від міркувань, Женька обвів усіх поглядом і, витримавши трагічну паузу, приречено зітхнув:
— Так і знав, що це просочиться. І взагалі, що ви всі витріщилися? Екстрасенсів не бачили?
Справити враження на Синицину було не так уже й легко.
— Годі тобі! Краще скажи, слабо тобі Шмигу від двійок закодувати? — з викликом запитала вона.
Маленький, верткий Шмигунов шморгнув носом і буркнув:
— Чого мене? Інших немає, чи що?
— Та тому, що ти в нас найбільший двієчник, увесь клас ганьбиш, — резонно зазначила Синицина.
Женька для серйозності поводив біля Шмигунова руками й заявив:
— Закодувати я можу, тільки для поповнення енергії мені треба дві шоколадки, краще наші, типу «Оленки», а не які-небудь «Снікерси», і… банку пива. Без цього нічого не вийде.
— Ти що, пиво п'єш? — встряла в розмову Майка.
— Екстрасенси, як йоги, взагалі нічого не п'ють. У нас свої методи, — зиркнувши на неї презирливо, мовив Женька.
Клас виявив незвичну турботу про успішність Шмигунова. В одностайному пориві учні зібрали все потрібне для успішної роботи екстрасенса.
Після уроків усі розійшлися додому. Тільки цілитель-початківець його вірний секретар не поспішали піти зі шкільного двору. Вони сиділи на парапеті, похмуро наминаючи шоколадки.
— Може, не треба? — час від часу повторював Льонько.
— Не бійся. Усе під контролем, — заспокоював його Женька, хоча й сам трохи нервував.
Нарешті з дверей будівлі з'явися одинадцятий клас.
— Пора. Сиди тут. Я миттю, — видихнув Женька й побіг до шкільних дверей. Йому не довелося довго чекати, перш ніж на порозі з'явився головний шкільний качок на прізвисько Конан. У нього були такі біцепси, що Рембо міг відпочивати. Конан був особистістю відомою далеко за межами школи. Його побоювалося піврайону й не безпідставно. У потрібний момент Женька підбіг до старшокласника й простягнув банку пива:
— Конане, це тобі.
— Цікаве кіно, — з подивом витріщився на нього Конан. А потім з розумінням запитав: — Що, проблеми?
— Ага, пацан один з нашого класу.
— Треба накостиляти? — діловито поцікавився Конан.
— Ні, не треба. Ти йому просто скажи, мовляв, ану бігом додому робити уроки, а то будеш мати справу зі мною.
— і все? — зачудувався Конан.
— І все.
— По руках.
Коли величезні ручищі схопили Шмигунова й наче пушинку відірвали від землі, він у першу мить подумав, чи не з'явився в місті Годзилла, але усвідомивши, що перед ним Конан з одинадцятого, пошкодував, що це не монстр.