— Ван Гог, — машинально підказав Женька.
— Саме так, — підтвердив Пєтухов.
— Нічого я не обіцяв, — позадкував Женька.
— Казав, він злякається, — сказав Шмигунов, особливо смачно шморгнувши носом.
— А за що ми тоді червінець заплатили? — вигукнув Пєтухов. — Ану, жени бабки назад.
Юрба загрозливо зімкнула кільце навколо художника і його вірного помічника. Женька подумки подякував Льонькові, що той наполіг, аби він прибрав портрет Пєтухова. Завдяки Льоньковій далекоглядності обійшлося без бійки, але з грішми довелося розлучитися остаточно й безповоротно.
Незабаром Женька й Льонько залишилися удвох у спустілій галереї.
— Тобі добре. А в мене мою власну двадцятку вигребли, — пробурчав Льонько.
— Гроші й творчість — речі несумісні,— по-філософськи зазначив Женька, оглянув «Галерею мистецтв» прощальним поглядом і побрів геть.
— А як же картини? — запитав Льонько.
Женька не відповів. Він уже змирився з тим, що не стане геніальним художником, і на аукціонах будуть продаватися не його картини, а якогось далекого Ван Гога. Зате він залишився при вухах. Кожному своє.
Маніяк
Останнім часом особисте життя в Женьки не складалося, а причиною цього був Вадик Груздєв, залицяльник Синициної з музичної школи. Женька думав, що в Оленки з ним усе закінчено, але помилився. У п'ятницю Вадик запросив Синицину в районний Будинок дитячої творчості на концерт переможців конкурсу юних талантів. Женька ледь не лопнув від злості, побачивши прізвище цього жирдяя на афіші в списку учасників. Це було справжнім ударом долі.
Зате Синицина ходила з таким виглядом, наче вона сама перемогла в конкурсі. Побачивши її сяючу фізіономію, Женька відчув, що його серце обливається кров'ю, але він був неспроможний боротися з суперником. Доводилося визнати, що він програв. До п'ятниці залишалося два дні. Навіть Женька з його незвичайним розумом не міг за такий короткий термін прославитися й переплюнути цього недоробленого музиканта.
Женька палко мріяв, щоб стався землетрус, потоп або якесь інше стихійне лихо, і концерт відмінили. Але, зважаючи на прогнози, ніяких катаклізмів не очікувалося. І все-таки диво сталося.
Коли Майка, невичерпне джерело інформації, вбігла в клас і оголосила, що на місцеву знаменитість Груздева в під'їзді напало двоє хлопчиськ, Женька стрепенувся.
— Виходить, він виступати не буде?
— Чому не буде? Буде. Вони його не зачепили, просто гроші забрали. Недолітки, із третього класу, — доповіла Майка.
Женька не повірив своїм вухам.
— З якого?!
— Із третього.
— І цей пузан їм не накостиляв? Просто так виклав бабки і все? Я б їм показав! — войовниче погрожував Женька, моментально відчувши свою перевагу над суперником.
Він розправив плечі, сподіваючись, що тепер Синицина прозріє і побачить різницю між слабаком Вадиком і мужньою і відважною людиною, яку вона відкинула. Однак жінки непередбачувані. Замість того, щоб знехтувати рохлею Вадиком, Олєнка кинулася на його захист:
— Тобі більше робити немає чого, як кулаками махати. А йому битися не можна.
— Це ще чому? Спеціальний закон, чи що? У Конституції записано? — не втримавшись, сказав уїдливо Женька.
— Не блазнюй. Він піаніст. Йому треба руки берегти.
— Боягуз він, а не піаніст, — стояв на своєму Женька.
— Теж мені хоробрий. Якби на тебе двоє напали, може, ти ще не так злякався б, — заявила Олєнка.
Це був страшний наклеп. Ну припустімо, якби на Женьку напали двоє здорованів, типу Пєтухова, він би не став лізти на рожен, у нього ж у черепушці мізки, а не солома. Але не впоратися з двома малявками — це було вже занадто.
— Хто б злякався? Та я взагалі нічого не боюся. Так я б…
— Якби та в роті виросли гриби… Легко говорити, коли на тебе ніхто не нападав.
Сліпе поклоніння Синициної такому нікчемному слабакові, як Груздєв, остаточно вивело Женьку з себе.
— Це на мене не нападали?! Ще й як нападали! Може, на мене взагалі маніяк полює. На моєму місці твій Вадик би зі страху помер, — у припливі натхнення випалив Женька.
— Тріпло. Потрібний ти маніякові,— зморщила носа Синицина.
— Значить потрібний, якщо полює.
— Знову придумуєш.
— Не віриш? Ти мені не віриш?! — з таким жаром вигукнув Женька, що кожен, хто бачив його вперше, подумав би, що перед ним стоїть сама чесність. Але Олєнка Синицина знала Женьку досить давно, щоб залишитися глухою до його запевнянь. І тоді Женька вдався до останнього аргументу.