— Ні, зараз темніє пізно, — статечно заперечив Льонько.
— Знаєш що, тобі не догодиш. Чи мені щодня задачки розв'язувати? Для нього ж стараюся, зі шкіри геть лізу, а він ще на зло перебиває,— розходився Женька.
Льонько винувато зітхнув:
— Добре, не сердься. Я ж як краще хочу.
— Наче я хочу як гірше, — підколов Женька. І примирливо додав: — Так і бути, останній раз попереджаю. Або ти мене слухаєш, або не перебивай. Знаходимо собаку…
— А без собаки ніяк не можна? — несміливо вставив Льонько.
— Без собаки не можна, — відрізав Женька.
Льонько зрозумів, що це питання вирішено.
Тим часом Женька змовницьки зашепотів:
— Я, Льонько, таке придумав! Математичка тебе не те що від літніх занять звільнить, вона тобі до кінця навчального року п'ятірочки буде ставити, та ще й дякуватиме при цьому.
Початок Женьчиної ідеї звучав інтригуюче. Льонько відкрив вуха, як міг, а Женька продовжував:
— Виходить математичка ввечері з будинку, а на неї — чудовисько. По зашийку вогонь. З пащі полум'я. Клики — ого-го-го! Вона — лементувати. І тут… — Женька витримав належну паузу й урочисто мовив: —…з'являєшся ти!
— Хто?! Я?! — запитав Льонько з непідробним здивуванням.
— Ну так, наче ти випадково у дворі прогулюєшся.
— Не хочу я ніде випадково прогулюватися, і взагалі, чому я?
— Тому що вона тобі літні канікули псує, а не мені,— заявив Женька.
— Та добре, я її вже пробачив, — великодушно сказав Льонько.
Женька оцінно подивився на друга й мовив:
— Ти, Льонько, шляхетний.
Льонько не заперечував, а Женька продовжував:
— Математичка ще пробачення просити буде, що до тебе із задачками чіплялася, коли ти її від собаки врятуєш.
Варто було Льонькові уявити, як він рятує Світлану Вікторівну від собаки Баскервілей, як приплив шляхетності змінився в нього нападом скромності.
— Ніякий я не шляхетний, — сумирно сказав він.
— Молодець! По-справжньому шляхетна людина сама себе хвалити не буде, — поплескав його по плечу Женька.
Бути шляхетним Льонькові було б набагато легше, якби не собака, і він схопився за останню соломинку.
— А де ми баскервіля візьмемо? Це, мабуть, порода рідкісна.
— Порода тут ні до чого. Собаку ми візьмемо найзвичайнісінького, намажемо його речовиною, що світиться, і готово!
Після цих слів Льонько піднісся духом:
— Так би відразу й сказав, що звичайного, а то я вже злякався, що породу таку не знайдемо. А так Муха підійде.
Муха була улюбленицею двору. Вона так привітно вертіла хвостом-бубликом, що її навіть Льонько не боявся. З такою собакою одне задоволення робити шляхетні вчинки, але виявилося, Льонько радів передчасно.
— Ти що? — вигукнув Женька. — Думаєш, Світлана дурніша за тебе й Муху не пізнає?
— Але ж ми її речовиною намажемо. Іншої ж у нас однаково немає,— розвів руками Льонько.
— Це в тебе немає, а в мене є,— заявив Женька.
— Собака?
— Ідея. Собаку ми попросимо в тітки Валі з четвертого поверху.
Льонько з жахом згадав величезного сухорлявого дога на прізвисько Граф і з надією в голосі сказав:
— Вона його, напевно, не дасть.
— Не турбуйся. Я все влаштую. Вона ще рада буде, якщо ми його вигулювати візьмемося.
— А раптом він не розбереться, що до чого, і кинеться на мене? — турбувався Льонько.
— Ми його до тебе приручимо, — заспокоїв друга Женька.
Через два дні Женька з виглядом переможця вийшов з будинку, ведучи на повідку Графа. Виявилося, що приручити Графа до Льонька набагато легше, аніж приручити Льонька до собаки. Зблизька Граф здавався ще страшнішим, аніж здалеку. Але потроху Льонько, освоївся:
— А де ми світну суміш візьмемо? — поцікавився він.
— Ось, — переможно сказав Женька, виймаючи з-за через пазухи пакет.
— Що то? Риба? — Льонько здивовано витріщився на минтая без голови.
— Сам ти — риба. Це продукт, де найбільше фосфору, доганяєш? Проведемо науковий дослід. Дамо рибу Графові й подивимося, буде у нього в пащі світитися чи ні.
Льонько скептично посміхнувся:
— Я й без твоєї науки знаю, що не буде. Я часто рибу їм і ще жодного разу не світився.
— Мало що ти не світився! Ти що, сиру рибу їв, сиру, так? — скипів Женька.
— Ну, смажену.
— Отож бо й воно, що смажену. А де ти чув, щоб смажена риба світилася?
Такого Льонько не чув, і експеримент почався. Женька простягнув Графові рибу, той понюхав, фиркнув і відвернувся.