— Напевно, неголодний, — припустив Льонько.
— Давай перевіримо. У вас ковбаса є?
— Є.
— Тягни, — наказав Женька.
Льонько приніс шматок ковбаси. Виявилося, що Граф не такий уже ситий. Він миттєво злизнув ковбасу, однак від риби навідріз відмовився. Женька й наказував, і погрожував, і вмовляв — усе марно.
— А може, спробувати його ковбасою заманити, а потім непомітно рибу підсунути? — запропонував Женька.
Льонько ще двічі збігав за ковбасою, після чого Женька рішуче заявив:
— Так справа не піде. Поки ти бігаєш сюди-туди, ми тільки час даремно втрачаємо. Краще відразу всю ковбасу неси, ми її тут поріжемо.
— А що я мамі скажу?
— Не бійся, не з'їсть же він її всю. Що залишиться, додому понесеш. Мама навіть не помітить.
Як тільки Льонько перестав робити пробіжки додому й став батувати ковбасу прямо на місці, справа пішла швидше. Ковбаса, на відміну від риби, танула з приголомшливою швидкістю. Саме тоді, коли Женька готовий був засунути рибу в пащу Графові, трапилося непередбачуване: ковбаса закінчилася.
— Ех, шкода, — з досадою сказав Женька.
— Ще й як! — похмуро підтвердив Льонько, думаючи про те, як він буде виправдовуватися перед мамою.
— А що у вас ще смачного є? — запитав Женька.
— Пастила, — сказав Льонько й поспішно додав: — Але собаки пастилу не їдять.
— Ти що! Пастилу їдять усі,— завірив його Женька і мав рацію, пастилу дійсно їли всі, і тому вона скінчилася набагато швидше за ковбасу.
Покінчивши з пастилою, хлопці побачили, що риба зникла, зате неподалік сидів здоровенний рудий котисько, що виявився не таким вередуном, як Граф, і з задоволенням поїдав продукт експерименту.
— Ах ти, злодюго! — крикнув Женька.
Здогадавшись, що звертаються до нього, і не бажаючи вступати в конфлікт, кіт схопив рибу й відбіг подалі.
— Ну, зараз я тобі покажу! — пригрозив Женька. — Граф, узяти його!
Граф ліниво подивився на кота, потім на Женьку, ніби запитуючи: «А навіщо він мені потрібний?» — і, відійшовши до стовпа, підняв лапу.
— Граф, фас! Ще собака називається! — намагався докричатися Женька до собачої гордості, але безрезультатно. Тоді Женька скомандував: — Льонько, оточуй його!
Льонько потупцював оточувати кота. Граф, видно, подумав, що це гра, і також кинувся до кота. Кіт вигнув спину, голосно засичав і, кинувши рибу, стрілою метнувся на дерево.
Женька підняв обгризений риб'ячий хвіст. Експеримент був під загрозою зриву, але раптом Женька засяяв:
— Слухай, нам навіть пощастило, що кіт рибу з'їв. На ньому й перевіримо, буде він світитися чи ні. Давай його піймаємо й у підвал віднесемо. Там у темряві відразу буде видно.
— Як же ми відразу не додумалися! Даремно тільки ковбасу перевели, — пробурчав Льонько.
Однак піймати кота виявилося не так просто. Кіт сидів на дереві, усім своїм виглядом показуючи, що поспішати йому нікуди й злазити він не збирається.
— Зараз я його шугну, — сказав Женька й поліз на дерево.
Маючи недобрі підозри, кіт здибив шерсть і з сердитим підвиванням відповз подалі, а коли шлях до відступу було відрізано, пронизливо закричав, зістрибнув з дерева й кинувся у підвал. Женька й Льонько поспішили за ним. У підвалі була непроглядна темрява. Кіт не світився.
— Нічого, так навіть краще, — не сумував Женька. — Однаково Граф рибу не їсть. Ми б із ним ще намучилися. І взагалі, якби це було так просто, кожний отут ходив би світився, коли йому в голову стукне. Фосфор краще випарювати.
Спосіб, запропонований Женькою, був до геніальності простий. На кухні в Льонька Женька поклав на сковорідку кілька рибинок, закрив їх кришкою й поставив на слабкий вогонь.
— Тепер тільки встигай фосфор із кришки зішкрібати, — з виглядом знавця сказав він.
— А риба не засмажиться? — запитав Льоха.
— Багато ти знаєш. Смажать з олією, а без олії вона буде випарюватися.
Спочатку риба поводилася цілком пристойно. Вона шкварчала на сковорідці, а Женька щохвилини заглядав під кришку й казав:
— Води багато. Як тільки википить — почне випарюватися.
Чекати без діла було нудно. Добувачі фосфору перейшли у вітальню, увімкнули телевізор і почали клацати перемикачем у пошуках чогось цікавого. По одному каналу йшов крутий бойовик. Судячи з усього, справа наближалася до розв'язки. Головний герой мочив усіх направо і наліво. Забувши про все, хлопці припали до екрана.