Раптом Льоха принюхався:
— По-моєму, горить.
Женька й Льонько кинулися на кухню. Усе було огорнуто їдким чадом. Експеримент довелося припинити. Переборюючи напади кашлю, Женька поспішив вимкнути газ, а Льонька відчинив вікно. Рушниками вони вигнали гар з кухні, і тільки коли дим розсіявся, Женька згадав про фосфор. Він відкрив сковорідку, на якій сумно лежали чорні вуглинки. Кришка була вкрита товстим шаром кіптяви. Помовчавши хвилину, Женька скорботно мовив:
— Нічого, навіть у великих учених бували невдачі. Завтра що-небудь придумаємо.
Але назавтра вони нічого не придумали, тому що ввечері сусіди наскаржилися Льоньковій мамі, що з вікна їхньої квартири валував дим, а потім мама виявила відсутність великої сковороди, а трохи пізніше — зникнення ковбаси й пастили.
Три дні Льонько сидів удома. Зранку він виконував вправи з російської, а ввечері над ним знущалася Світлана Вікторівна. Тільки на четвертий день його випустили погуляти. Не встиг Льонько вийти у двір, як зіштовхнувся з Женькою. Той весь сяяв. На обличчі його великими друкованими літерами читалася ідея.
— Привіт, старий! А я саме до тебе біжу. Я тут таке придумав! — вигукнув він.
— Ні, я більше фосфор добувати не буду, — навідріз відмовився Льонько.
— Який ще фосфор? — не зрозумів Женька.
— Ну, для баскервіля. Математичку цим не проймеш. Вона з ремонтом затіялася й на літо нізащо не виїде.
— А нам і не треба, щоб вона їхала! — безтурботно сказав Женька. — У мене ідея не те що твій баскервіль. Просто супер! Поки ти там спочивав, я таку книгу прочитав!
При згадці про книгу Льонькові стало незатишно, а Женька вже давав йому сірий томик, що міг урятувати його від домашніх завдань на літо. На обкладинці було написано: Жуль Верн «На повітряній кулі навколо світу».
Важко в навчанні
Сьогодні гра не клеїлася. І все через Льонька.
— Цур, я — головний спецназівець із «Альфи»! — як завжди вигукнув Женька.
Але Льонько замість узвичаєного: «Цур, я бандит», — неочікувано заявив:
— Чого це весь час ти з «Альфи»? Сьогодні, цур, я буду спецназівець.
— Тобі бандитом бути більше підходить, — сказав Женька.
— Чому це? — обурився Льонько.
— Тому що ти бритоголовий.
— А спецназівці що, патлаті? Раз так, то я взагалі грати не буду, — надувся Льонько.
Якийсь час вони сиділи мовчки, а потім Женька пішов на поступки:
— Добре, давай, щоб усе було по-чесному, один одному завдання задавати. Хто виконає, той і буде спецназівцем. Зможеш десять разів підтягтися?
Льонько підійшов до поперечини, поплював на руки, підстрибнув і почав підтягуватися. Сім разів він здолав з легкістю. Далі справа просувалася тяжче. Однак Льонько зміг підтягтися увосьме. Дев'ятий раз дався йому через силу, а на десятий — руки в нього ослабли, і Льонько зістрибнув на землю.
— Теж мені з «Альфи», — посміхнувся Женька.
— А ти сам спробуй, — огризнувся Льонько.
Женька з тугою подивився на турнік. Він і один раз підтягувався через силу, тому вирішив, що краще пропустити це зауваження повз вуха.
— Чого це я буду свою команду виконувати? — сказав він. — Якщо хочеш спецназівцем бути, придумай завдання, а то я ж за нього ще й думати повинен.
Льонько став міркувати, що б таке скомандувати, але тут Женька випалив:
— А давай я на одній ніжці прострибаю до паркану й назад, — і, не чекаючи на Льонькову згоду, хоробро пострибав.
— Ні, так нечесно. До паркану кожний дострибати може, — схаменувся Льонько.
— Ну, тобі не вгодиш, — хмикнув Женька.
І раптом запитав: — Слухай, Льонько, а ти прийомчики знаєш?
— Які прийомчики?
— Карате, наприклад, як у фільмах.
— Ні, не знаю, — чесно зізнався Льонько.
— Як же ти тоді спецназівцем збираєшся бути, якщо прийомів не знаєш? Тебе ж будь-який лох завалить. — Женька заліз на ослін і подивився на Льонька згори.
— Можна подумати, ти знаєш, — сказав Льонько.
— Поб'ємося об заклад, що знаю! Дивися!
Женька зістрибнув з ослона й, войовничо вигукнувши, почав вимахувати руками й ногами, час від часу скрикуючи, роблячи випад ногою вбік і збиваючи невидимого супротивника. У нього добре виходило. Льонько із заздрістю дивився на друга.
— Бачив? — запитав Женька. — Без прийомів ти нікуди. Без прийомів тебе кожний побити може. Але ти не впадай у відчай. Хочеш, я тебе навчу?
— Хочу! — зрадів Льонько, і навчання почалося.