Пізніше друзі сиділи в затишному місці за будинком. Льонько прикладав до чола монету.
— Тепер ще ґуля вискочить, — з тугою в голосі сказав він.
— Ґуля — це дрібниці! Це пройде. Мені від несправедливості боляче, — розмірковував Женька, запекло жестикулюючи.
— Угу, — кивнув Льонько.
А Женька продовжував:
— Адже все через цю Майку. Я ж їй людською мовою говорив: «Не підходь». А вона ще цього Ваньку-встаньку з собою притягла. І їй нічого. От що образливо й боляче!
Льонько поторкав ґулю, що набухала на чолі, і подумав, що краще б йому було боляче від несправедливості. Він би потерпів.
Чергування
З нового навчального року в Льонка й Женьки ввели кабінетну систему. Кожен предмет вивчали в спеціальному кабінеті, а на перервах доводилося переходити з місця на місце. Може, хтось і вважав, що це не дуже зручно, але Женька відразу зрозумів, які великі перспективи відкриває кочове життя. Мало того, що коли спізнювався на урок, завжди знаходилося пояснення: мовляв, не відразу знайшов клас. На додачу, у кожному кабінеті було багато цікавезних штукенцій.
У середу Женька й Льонько були черговими по класу. Не можна сказати, що Женька любив чергувати, але цього разу йому не терпілося приступити до своїх обов'язків, тому що першим уроком за розкладом стояла біологія, а Женька вже давно націлювався обстежити цей кабінет. Це був найцікавіший кабінет у школі, якщо не рахувати кабінет хімії. Чого тут тільки не було: і акваріум з рибками, і клітка з хом'яками, і навіть справжній скелет із пластмаси.
До того ж сьогоднішнє чергування приховувало в собі й інші переваги. Женьці вже тижнів зо два подобалася Синицина, але крім, як схопити її за косу чи вибити з рук портфель, приводу до спілкування не траплялося. І от Женьці посміхнулася удача. Він знав, що Синицина хоче погодувати хом'ячків, тому напередодні в розмові ніби ненароком згадав, що чергує в кабінеті біології.
— Приходь, добре вже, тебе впущу. Тільки май на увазі, більше нікого не тягни, — щедро запропонував він.
Женька з'явився у школі рано й негайно побіг до вчительської за ключем від кабінету.
У день чергування Женька нервував. Цікаво, прийде чи ні? Від цих дівчисьок усього очікувати можна. Двері відкрилися, але, на Женьчине розчарування, до кабінету увійшов Льонько.
— Чого це ти мене не почекав? Я за тобою зайшов, а твоя мати каже: «Він уже в школі».
Женьці не дуже хотілося обговорювати це питання, тому він спритно перевів розмову на іншу тему:
— Дивися, чого це тут трикутник валяється? Він же з кабінету математики. Здоровий який. Голова пролізе.
— Ні, не пролізе, — відмахнувся Льонько.
У цей момент двері відкрилися й увійшла Синицина.
— Привіт, хлопчики. Чим займаєтеся? — запитала вона.
— Та в нас тут суперечка вийшла. Чи можна голову в трикутник просунути, чи ні,— пояснив Женька.
Синицина подивилася на трикутник оцінюючим поглядом і заявила:
— Ні. Вуха не пролізуть.
— От і я кажу, що він маленький, — підтвердив Льонько, якого надихнула підтримка Синициної.
Тепер Женька просто зобов'язаний був довести, що має рацію, щоб Синицина бачила, на чиєму боці істина.
— На парі пролізуть! Б'ємося об заклад на похід у «Макдональдс»!
— А гроші звідки візьмеш? — посміхнулася Синицина.
— Моя справа. Ну, давай! — Женька тицьнув трикутник Льонькові.
— Якщо тобі гроші дівати нікуди, — знизав плечима Льонько й, узявши трикутник, без особливого ентузіазму спробував надягти його на голову.
Як і слід було сподіватися, трикутник був занадто вузький і не надівався, але невдача Женьку не злякала. У ньому прокинувся азарт сперечальника, і не дивно. Добре б ще вони були один на один з Льоньком, але потерпіти поразку на очах у Синициної!
— Ти навмисно не стараєшся. По-чесному надягай! — розгарячився Женька й почав допомагати Льонькові просунути голову в трикутник.
Бідолашний Льонько витріщив очі й, даремно намагаючись відбитися від запопадливого помічника, закричав:
— Ти що, з глузду з'їхав? Ти мені всі вуха обірвеш!
І отут настав момент Женьчиного тріумфу. Льонькова голова прослизнула в дірку трикутника без будь-якої шкоди для його вух. Женька зрадів.
— Що я казав! — викрикнув він, з виглядом переможця поглядаючи на Синицину.
— Тільки врахуй, я тобі «Макдональдс» не обіцяв, — нагадав Льонько.
Але він дарма турбувався. Женька був не з тих, хто добиває переможених. Йому було досить моральної перемоги в суперечці. До того ж Синицина повинна бачити, який він шляхетний, тому Женька великодушно сказав: