Коли сестра привела мене додому, мама, як звичайно, запитала:
— Ну, як ти поводився?
— Добре, — тужно буркнув я. Проте відразу подумав, що можна розіграти маму й бадьоро додав: — Сьогодні мене вихователька цілий день хвалила й усім за приклад ставила.
— Молодчина! — сказала мама. — За це я дам тобі шоколадку.
Зрадівши, що цього разу розіграш вийшов, я зовсім розійшовся.
— Ірина Василівна мені також за гарну поведінку цілий кульок цукерок дала, — похвалився я.
— Справді? Тоді шоколадку з'їси завтра, — заявила мама й заховала плитку в буфет.
— Мамо, але сьогодні ж перше квітня, — нагадав я.
— Навіть першого квітня їсти занадто багато солодкого шкідливо, — заперечила мама.
Так я в той день солодкого й не одержав, зате зрозумів, чому перше квітня називають днем дурнів.
Чарівна сила слова
У нашому першому «А» найкраща вчителька в школі. Вона завжди розповідає нам щось цікаве. Сьогодні вона говорила про чарівну силу слова й про те, як словом можна вилікувати людину від хвороб. Але коли вона сказала, що словом можна вбити, я не втримався й додав:
— Це можуть тільки чаклуни. Для цього треба знати спеціальне заклинання.
— Нічого подібного. Убити можна найпростішим словом, — заперечила вчителька.
— Як це? — не повірив я.
— Дуже просто, іноді від образливих слів людині стає так боляче, що вона може занедужати й навіть умерти, — пояснила вчителька.
І з посмішкою додала: — Так що, перш ніж щось сказати, спочатку гарненько подумай.
І я подумав. Про Борьку з восьмого «Б». Він був відомим рекетиром. Варто йому було з'явитися на поверсі, де вчаться молодші класи, як потрібно було забиратися геть, тому що, якщо потрапити у лабети до Борьки, то тримайся! Доводилося вивертати кишені й прощатися з грошима. При відсутності грошей можна було відкупитися цукерками. Гірше за все, якщо не було ні того, ні іншого. Тоді Борька давав по шиї, як він говорив: «За моральні збитки».
У Борьки були такі кулачищі, що з ним ніхто не зв'язувався. Але якщо можна вбити словом, те це все міняло. Я яскраво уявив собі, як вимовляю заповітне слово, і повалений Борька колодою падає до моїх ніг. Я, звичайно, не хотів його вбити до смерті, але провчити Борьку варто було. Що більше я про це міркував, то привабливішою здавалася ця ідея.
Нарешті я остаточно дозрів для того, щоб стати кілером. На уроках мої думки були зайняті майбутньою справою. Учителька навіть кілька разів робила мені зауваження. Іншого разу я засмутився б, але зараз для мене головне було — не розгубити бійцівський дух.
На великій перерві я побачив Борьку. Він по-хазяйськи йшов коридором, виглядаючи жертву. Усі намагалися вшитися або тулилися до стінок, і тільки я гордо стояв посередині коридору, непохитно, як батарейка енерджайзер. Борька, не поспішаючи, підійшов до мене, але не встиг і рота відкрити, як я випалив:
— Борько, ти виродок! Лох капловухий!
Навіть якби я дав Борьці кулаком в око, він і то здивувався б менше. Мої слова вочевидь подіяли. На Борьку напав правець. Він стояв і мовчки лупав на мене очима.
Я зрозумів, що такого бугая парою слів не звалити. Потрібно сказати щось міцніше. І я сказав:
— Доки ти будеш нас оббирати? Ти всіх уже дістав, рекетир смердючий.
Отут Борька скипів. Я відчув, що відірвався від підлоги й завис у повітрі. Цієї миті я зрозумів, що за допомогою слова можна не тільки вбити, але й покінчити життя самогубством. Тоді я зібрав останні сили й вимовив магічні слова:
— Ніякий ти не крутий. Тобі тільки з маленькими зв'язуватися, боягуз нещасний!
Це мене врятувало. А потім я остаточно переконався в чарівній силі слова. Мене раптом оточили всі хлопчики й дівчата.
— Молодець! Ну, ти сильний! Здорово ти його обробив. Дісталося йому, — долинало з усіх боків.
Але от що дивно, я до Борьки навіть пальцем не доторкнувся, а виявляється, йому від мене дісталося.
Що й говорити, слово — сильна річ. Головне, уміти ним правильно користуватися.
Круговорот речей у природі
Сьогодні наш шостий «Б» чергував по школі. Нам правдами-неправдами дістався пост у їдальні. Спочатку ми навіть зраділи, але на великій перерві зрозуміли, яке в нас відповідальне місце. Біля дверей буфету почалася така товкотнеча, начебто учні збиралися брати його штурмом.