Я відійшов, щоб оцінити обстановку, і тут мене прямо пересмикнуло від обурення. Якийсь вишкварок з першого класу зміг пролізти без черги вперед і нишком ліз до прилавку. Час було приступити до своїх обов'язків охоронця порядку.
Надавши обличчю суворого виразу, я рушив приструнювати порушника, але зненацька мене випередив в'юнкий третьокласник. Він схопив першокласника за шкірку, витяг із черги й затис коло стіни. Остовпівши від такої нахабності, я спостерігав, як хуліган відібрав у першачка гроші, дав йому ляпаса і сам поліз до прилавка.
Я отетерів. Ну й нахабна пішла молодь! Тепер уже навести порядок було для мене справою честі.
Схопивши хулігана-третьоклашку за шкірку, я витяг його з черги й припер до стіни. Чи то побачивши пов'язку чергового, чи то під враженням від мого кулака, він розсудливо вирішив не пручатися.
— Посоромився б кривдити маленьких! — грізно сказав я. — Ану давай сюди гроші й не мрій пролізти до стійки, поки я тут чергую. Затямив?
Притихлий порушник мовчки хитнув головою і покірно простягнув мені гроші.
— А тепер тпрусь! — скомандував я і, перш ніж він встиг утекти, вліпив йому гарного ляпаса, щоб не кортіло більше так робити.
Задоволений проведеною операцією, я з виглядом переможця оглянув чергу, і тут відчув, що також зголоднів. Що й говорити, чергувати в їдальні — неабияка справа. Це вам не коридорчиками ходити. Якраз був час підкріпитися, не все ж порушників ловити.
Я почав пропихатися до прилавка, але раптом хтось схопив мене за шкірку, виволік із черги й припер до стінки. Побачивши перед своїм носом важкий кулак десятикласника, я пручатися не став. Я ж не тупий.
— Посоромився б кривдити маленьких! — гаркнув старшокласник. — Ану давай сюди гроші, і щоб я духу твого біля прилавка не бачив. Затямив?
Що ж тут не зрозуміти? Я покірно віддав йому гроші й хотів тихо вшитися, так ні ж. Цей Годзилла безхвостий мене все-таки нагородив ляпасом.
— Щоб не кортіло більше так робити, — процідив він.
Мовчки проковтнувши образу, я дивився, як рекетир із десятого купив булку з соком і попрямував до столика.
«Звичайно, де ж на такого бугая управу знайти», — похмуро подумав я й тут із подивом побачив, як він підійшов до заплаканого першачка й віддав йому булку разом із соком.
Ось так і відбувається круговорот речей у природі.
Частина третя
Жахи нашого класу
Вампір з 9 «Б»
Усе почалося з того, що я розглядав підручник мого старшого брата, Юрка. На одній картинці було намальовано скелет. — Це що! У нас у кабінеті біології в шафі справжній стоїть, — похвалився Юрко.
— Та ну? А звідки він узявся? — зацікавився я.
— Будеш багато знати — швидко постарієш, — посміхнувся Юрко.
Цим би все й скінчилося, але наступного дня Юрко поскаржився своєму другові по телефону: «Через цю контрольну в мене біологічка стільки крові попила».
Коли Юрко закінчив говорити, я не втримався й запитав:
— А у вас учителька — вампір, чи що?
— Не мели дурниць. Без тебе гидко, — відрізав Юрко й тицьнувся носом у підручник.
Коли він у такому настрої — краще до нього не чіплятися. Я покірно сів малювати, але раптом у мене сяйнула думка. Якщо вчителька пила Юркову кров, виходить, він також став вампіром. Тому-то він так розлютився. А вже коли тато приніс із проявки фотографії, і на одній у Юрка очі були червоними, точнісінько як у фільмі жахів, я вирішив, що настав час попередити батьків. Вибравши момент, коли Юрка не було вдома, я підійшов до мами:
— Мамо, ти тільки не хвилюйся. Я хочу тобі сказати одну дуже важливу річ. Але ти, головне, не нервуйся.
— Що ти знову накоїв? — насторожилася мама.
— Юрко — вампір. Бачиш, які в нього очі червоні?
— Дурнику, це просто світло так падає.
— Ні, мам, не світло. У них у школі в шафі скелет захований, тому що вчителька — також вампір. — Я намагався переконати маму, але вона тільки захитала головою.
— А по-моєму, треба менше фільмів жахів дивитися.
Я зрозумів, що чекати допомоги — тільки гаяти час. Потрібно було діяти самому. Я знав три вірні засоби: срібні кулі, осиковий кілок і часник. Ні куль, ні кілка в мене не було, але навіть якби й були, навряд чи я зміг би ними скористатися. Все-таки Юрко — непоганий брат. Він часто зі мною грав і навіть брав гуляти із старшими хлопцями. Краще, аби він сам у всьому зізнався.