Вбігши в будинок, Ромка в темряві наступив на щось мокре. Він опустив очі. Від погляду на розлиту по підлозі темну пляму ноги в нього стали ватяними, а на чолі виступив піт. Сумніватися не доводилось. Це була кров. Перемагаючи страх, Ромка зазирнув у кімнату сестри. Тіло на ліжку лежало без ознак життя. У місячному світлі Настине обличчя було блідим, як маска. Рука безвольно звісилася вниз.
— Настя! — погукав сестру Ромка, із жахом розуміючи, що відбулося непоправне.
І отут трапилося найстрашніше. Настя підняла голову й витріщилася на нього.
— Т-ти жива? — заїкаючись від страху, промурмотів Ромка.
— Мертва. Ти що, не бачиш? — уїдливо вимовила Настя.
— А як же кров? І потім цей, вампір? — запитав Ромка.
Цього разу Настя розсердилася не на жарт. Не вистачало ще, щоб він уночі діставав її своїми фільмами жахів.
— От зараз я тобі покажу вампірів, — зловісно мовила вона, встаючи з ліжка.
Після такої погрози Ромка не став чекати, поки вона накинеться на нього. Він зірвався з місця й стрілою шугонув геть.
— Біжімо! Він її покусав, — на ходу крикнув Ромка.
Пашці не довелося пояснювати, у чому справа. Ставлячи абсолютний світовий рекорд з бігу, хлопці наввипередки помчалися геть, а по дачному селищу розлетівся їхній несамовитий лемент:
— Рятуйте!!! Рятуйте!!! Вампіри!!!
Сусіди продемонстрували чудеса солідарності. Полишивши теплі ліжка, всі повибігали на вулицю. Коли все заспокоїлося, у будинках ще довго не лягали, обговорюючи подію. Але гірше за все було наступного дня. Мало того, що Ігор надавав мисливцям за привидами по шиях. Настя цілий тиждень сердилася за те, що Ромка осоромив її перед усім дачним селищем. А що такого він зробив? Її ж рятував. Ні, що не кажи, але у фільмах боротися із привидами набагато легше. Ну чому життя влаштоване так несправедливо? Одним — усе, а іншим — нічого.
Скарб
Улітку я гостював у селі в бабусі. Там подружився з Тимком, Коляном і Васьком Крюгером. Узагалі-то він Семенов, це в нього прізвисько таке. Васько — шанована людина, по-перше, тому що він на два роки старший за нас усіх, а по-друге, знає купу всіляких страшних історій. Якби він був письменником, він би точно сто томів написав. Але в письменники Васько не збирається, тому що з російської йому ледве трійку натягли. Зате він щедро ділиться своїми знаннями усно.
Вечорами ми збиралися на пустирі за городами, розпалювали багаттячко і пекли картоплю, а як тільки починало смеркнути, приходив час для страшних історій, адже розповідати страшилки поки не стемніє,— однаково, що даремно час витрачати. Хто ж посеред білого дня злякається якогось зеленого простирадла. Інша річ, коли гай за пустирем перетворюється на безпросвітні, похмурі хащі, а по землі стелиться туман, як у фільмах жахів. Тоді за кожним деревом чудовисько ввижається.
Я вже казав, що особливо у справі страшилок відрізнявся Васько Крюгер. У нього завжди в запасі були такі жахи, прямо мурашки по спині, і головне, не які-небудь дитячі, а справжні, з життя. Васько ніколи не починав першим, залишаючи свою розповідь на закуску, як на концерті, де найкращі виконавці також завжди виступають наостанок.
Ми сиділи й травили байки про «чорну руку» та інші жахи. Коли Тимко закінчив свою захолоджуючу душу розповідь про те, як скажений будильник душив усіх, хто заводив його на північ, Васько смачно сплюнув на землю й сказав:
— Нецікаво.
— Чому це нецікаво? — образився Тимко.
— Навіщо будильник на північ заводити?
— Ну, мало що там за справи. Може, треба в нічну зміну йти, — заступився я за Тимка.
— Однаково нецікаво. Як будильник може людей душити? Це не будильник, а дебільник якийсь, — презирливо посміхнувся Васько.
— Буває й таке! Он чорні очі душили ж, — заперечив Тимко.
— І про очі — також нецікаво, — авторитетно сказав Васько. — От я знаю історію…
Ми притихли. Усі образи було негайно забуто. Васько продовжував:
— Знаєте кинуту іржаву підсобку неподалік від водокачки?
— Це де ми в бандитів грали? — уточнив Колян.
— Ага. Там ще купа битої цегли лежить, — кивнув Васько, обвів нас поглядом і тільки після того, як ми дружно закивали, повів розповідь.
— Так от, раніше там стояла стара каплиця, а в ній розбійники ховали награбоване.
— Які розбійники?
— Відома справа які. Які в лісі водилися. Отут ліс був ого-го! Типу хащів. Розбійників ціла орава, а ватажок у них увесь чорний-пречорний.