Потойбiчне
У зачарованім люстрі
Фантастика давно вже стала найпоширенішим жанром у світовій літературі, розгалузившись на безліч струменів – наукову, космічну, фантазійну, або фентезі, казкову, ґотичну, або моторошну. Фактично фантастика існує з часу зародження літератури взагалі. Найперші твори людського генія були саме фантастичними – це і давньоєгипетська проза, і весь епос стародавнього Сходу, це й грандіозні епічні твори Індії («Магабгарата», «Рамаяна»), Ірану («Шахнаме»), Греції («Іліада», «Одіссея»), Риму («Енеїда»), середньовічної Європи («Калевала», «Парсіфаль», «Нібелунґи»).
Фантастика присутня не тільки у художніх творах, а навіть у працях античних та середньовічних істориків, у книгах подорожей і в географічних описах. Розповіді про фантастичні тварини і дивовижні народи кочували з твору в твір і з культури в культуру. Фантастами були і Руставелі, і Данте, і Рабле, і Шекспір, і Сервантес, і Мільтон, і Вольтер, і Гете, і Свіфт. Важко назвати великих класиків XIX і XX ст., які б не зверталися до жанру фантастики чи то в поезії, чи то в прозі, чи в драматургії.
До фантастики відносяться й такі жанри, як літературна казка і легенда, алегорія, філософська повість (Вольтер), утопічна (Платон, Лукіан, Мор, Кампанелла, Гакслі, Орвелл), магічна проза (Маркес, Борхес, Кортасар, Буццаті, Еліаде, Павіч), химерна (жанр своєрідно український – Олександр Ільченко, Василь Земляк, Валерій Шевчук, Юрій Щербак), абсурдна, сюрреалістична проза і чорний гумор (Бірс, Віан, Ландольфі, Хармс). Моторошна, або ґотична проза має глибокі коріння, але як жанр розквітла в Європі у XVIII ст. Ґотична проза – зараз один з найпопулярніших жанрів фантастики. На Заході виходять спеціальні часописи й цілі серії цих книжок. Аж три такі серії існують у Польщі: «Оповіді з дрижаками», «Фантастика і жахи», «Моторошні оповіді». За популярністю ґотична проза донедавна поступалася тільки науковій фантастиці, але в останній час пропустила вперед ще й фентезі.
Класична ґотична проза в кожній европейській літературі виглядає по-різному. В англійській – зображення надприродного викликає страх і навіть гнітить читача, а в латиноамериканській прозі сприймається уже як щось нормальне, таке, що можна було б передбачити, навіть якщо воно перебуває під впливом чарів. Зате в німецькій літературі фантастична вигадка має переважно філософсько-метафізичний характер, у французькій – демонічно-середньовічний, який переходить в символістську естетику. У слов'янських літературах, як і в угорській та румунській, надприродне зображається з великою дозою гумору і тяжіє до фольклорного тлумачення фантастичних подій та образів.
Звичайно, всі ці категорії не існують в чистому вигляді. В кожній із цих літератур згадані типи фантастичного зображення співіснують. Так, у творчості Гофмана поруч із феєричною новелою «Золотий глечик» надибуємо і на повість жахів «Еліксир диявола», а в англійській літературі, крім похмурого «Замку Отранто», є безліч пародій на французькі дияволіади.
Не багато знайдеться письменників і в українській літературі, які б так чи инакше не використали якогось фантастичного сюжету. Вже в «Повісті врем'яних літ» бачимо фантазії про нечисту силу, які особливо популярними були в християнській літературі, зокрема агіографічній, тобто в описах життя святих. Найбільший збірник житійних оповідей «Печерський Патерик» походить з ХІІІ ст. і складається з історій про те, як святі боролися з бісами, що спокушали їх в образі жінок, чортів та різних чудовиськ. Цікавим жанром фантастики були так звані чуда, зразки їх знаходимо в збірці «Чуда» Афанасія Кальнофойського (1638 р.) та в книзі оповідань Петра Могили. Найповніший збірник таких оповідей у чотирьох томах, що мав назву «Четьї-Мінеї», склав Дмитро Туптало наприкінці XVII ст.
Великої популярности в Україні набули збірники казкових оповідей про земну кулю з описом дивовижних людей і тварин – бестіярії, азбуковники, фізіологи та люцидарії. Страхоттями переповнена повість «Александрія» про подвиги Александра Македонського. В будь-якому українському літописі присутні фантастичні істоти – змії, біси, потворні істоти, навіть Самійло Величко у свому описі козацьких воєн наводить оповідання про Сатира.
В Галичині фантастична література творилася як українською, так і польською та латинською мовою. У XVI-XVIII ст. видано було кілька збірників коротких фантазійних оповідок-фацецій. Відьми й чорти оспівані львівськими поетами Себастіаном Кленовичем, Варфоломієм Зиморовичем та Шимоном Шимоновичем. Иньший львівський письменник XVIII ст. Бенедикт Хмелевський написав цілу книгу про чортів та відьом, завдавши собі неабиякого зусилля, аби всіх їх класифікувати.
На основі цієї літератури і народної мітольогії постала в Україні романтична, або ґотична фантастика. Романтики захоплювалися казками й містикою, мітичні істоти заполонили українську поезію і прозу. Українська народна демонологія набула такої популярності, що захопила не тільки українських, а й російських та польських письменників. Ані в Росії, ані в Польщі не існувало такого багатства мітольогічних образів і сюжетів. Справжнім вибухом стала поява Миколи Гоголя. Росія ще довго не могла заспокоїтися, порівнюючи життєрадісні, повні світла і розбуялої фантазії описи Малоросії з похмурими і неприємними описами Московії. Після «Вечорів на хуторі біля Диканьки» стало просто модно писати про відьом і чортів.
Близько до ґотичної новели стоять літературні казки та легенди й инколи досить важко провести між ними межу. Оригінальним українським внеском до скарбниці світової фантастичної літератури є саме казкова, або мітольогічна фантастика, написана з гумором, дотепністю, а деколи відчутне тут і кепкування автора над самим читачем. Цим наша фантастика досить близька до латиноамериканської. В деяких творах те, що описувалося як абсолютно правдиве, наприкінці оповідання може піддаватися сумніву.
До фантастичних легенд належать «Антін Михайлович Танський» Митрофана Александровича, «Дитяча могила» Миколи Костомарова, «Золота Гора» Івана Борозни та «Могила» Миколи Чайковського. На основі народних легенд створена повість Пантелеймона Куліша «Огненний змій» та оповідання «Коваль Захарко».
Оповідання Хоми Купрієнка, Василя Росковшенка, Григорія Данилевського («Біс на вечорницях»), Ореста Сомова, Григорія Квітки-Основ'яненка та Олександра Стороженка – це зразки того магічного реалізму, який згодом позначився на творчости Валерія Шевчука. Вперше за півтора століття були опубліковані новели Хоми Купрієнка в моїй антології «Огненний змій». Замовляючи у Москві фотоплівку його книги, я не гадав, що зустрінуся а оригінальним художником слова. Його оповідання дуже близькі за своєю манерою до новел японського письменника XVII ст. Іхара Сайкаку. Купрієнко, як і Сайкаку, йде до фантастичного через свій типово романтичний темперамент, схильний до втечі від повсякденної реальності, що над ним тяжіє. Цю схильність у Купрієнка підсилює вплив фантастичної літератури німецьких романтиків, хоча в цілому письменник використовує українську демонологію. Фантастичне в нього має концептуальний, книжний, філософський характер, але відчувається також і смак до бурлеску, легкої тривіальності, до яскравої і соковитої мови, нахил до народних магічних вірувань та обрядів.
Дещо осібно стоїть трохи дивне оповідання Юрка Юрченка «Журавель». Тут усе на грані реального і казкового. Видіння і дійсність переплітаються дуже тісно. Журавель переконує селянина, що він така ж сама людина, а тому вважає за можливе посвататися до його доньки. Селянин бачить перед собою то журавля, то парубка. До кінця оповідання так і не з'ясовується, що то був за журавель, і чи то справді журавель чи перевертень. Подвійне прочитання веде до семантичної невизначеності, яку підсилює і вагання самого оповідача у виборі між реальним і надреальним поясненням. Незвичний тут уже сам образ журавля як фантастичного персонажа. Був би на його місці чорт, усе стало б на свої місця, усе було б традиційним і… банальним. Юрченко, а під цим псевдонімом заховався виходець із Закарпаття Микола Білевич, який закінчив разом з Гоголем Ніжинську гімназію, видав цілу збірку фантастичних новел у двох випусках «Святочные вечера». На жаль, і ця книга, і сам автор випали з уваги наших дослідників.