Скидан. Кажи! Кажи!
Кошовий. Кажи! Кажи!
Верещака. Кажи! Кажи!
Нечитайло. ...та чи найду слова, достойні сіятеля на трибуні? Чи знову дам списать в мові стенограми чудачка на сміх народам СРСР? Думка б'ється в німоті побутовій. Немає форми в мислях.— от біда!
Голоси. Нічого, Мине! Говори бев форми, розказуй!
Нечитайло. Господи благовдови!.. Годував я мовчки світ, брати мої і сестри, і от на старості оглядаюсь кругом, і видять мої очі, що вже, казав той, дійсно, чоловік один — не може. Час такий. Тому іду віднині до колгоспу і всіх, хто любить чистоту душевну й труд, а еобою закликаю. Оце і все. Вся моя промова.
Уляна. Ти ж дома казав, що не хочеш до артілі!
Сторчак. І нас водив за ніс, крутій!
Гусак. Прошу не реготати! Увага!
Уляна. Ізроду, було, кажОї не піду! Ще й одмовлятиму інших, о! Що, не казав?
Нечитайло. Казав.
Кошовий. Отуди к чорту!
Сторчак. Чистий провокатор!
Уляна. Не срамися, Мино! Злізай, з рундука і не сміши людей. Адже не хочеш та!
Нечитайло. Так. Може, й не хочу, враг би мене взяв, а йду.
Уляна. Люди добрі!
Сторчак. Крути, та не перекручуй, лукава душа!
Запорожець. Побреши, побреши там!
Нечитайло. Помовчте трохи! І брехнею мене ви не лякайте. Я чув колись і ваші теревені. Не хочу! Так!.. А йду!
Уляна. Так як же так?
Нечитайло. А так, що час уже до свого нехотіння поставитись якось критично. Мало чого я не хотів! Колись от не хотів до школи, а тут ще прізвище красиве — Нечитайло. От і неписьменний, і лишивсь на сміх людям, да ще, дурний, з тобою одружився.
Уляна. Ну от...
Нечитайло. Годі!..
Уляна. Та де ж та правда, кажи-бо! Не мороч людей!
Безверхий. Колоритна парочка.
Верещака. Грандіозно. Комедійність з нього аж пре, розумієш... А тіточка! Ой!
Ларися. Вони сміються з вас, тату... Не смійтесь!
Нечитайло. Не смійтесь, громадяни. Не так воно все просто і легко, якщо вже правду говорити. Прийду додому ось, у хлів, на коней гляну... Скільки століть прожив я з ними у товаристві! Орав, пісні на них співав ще з дідапрадіда, щедрівки, колядки. (Починає співать, хор підтягує: «Ой пущу я кониченька в саду»). Отаке-то. Недаром нас середняками дражнять, коли на одне ухо я слухаю розумні речі про колгосп, а в друге — чорт нашіптує мені: не йди, не йди! Так куди ж мені подітись, люди добрі?!
Скидан. До нас!
Нечитайло. Тоді я знов іду до хати, так хата — й та уже не та. Цепаче вже не зовсім і моя, хоча й моя. Неначе щілини якісь поробились, і стелю наче вітром одірвало і понесло, і видно стало, наче так видно-видно і тривожно. Не стало тишини. Сини з Донбасу пишуть, з Криворіжжя: «Не та доба. Життя рвонулося вперед велетенським кроком, і нова суть лежить уже у всіх наших ділах».
Уляна. Мино, схаменись. Ти ще ніколи так багато не говорив.
Нечитайло. Думав.
Скидан. Пригадуєте, дядьку Мино? Я казав: напишуть про вас книгу-славу.
Нечитайло. Яка там наша слава, Петре! Славна земля хай буде паша. А нам не слави б ще, терпіння треба літ на двадцять. А там Лаврін уже побачить, що й до чого.
Лаврик. Там буде, тату, комунізмі Оплески в президії.
Нечитайло. Записуйте, товаришу голова: громадяни Лаврентій і Лариси Нечитайло з батьком Миною і матір'ю Уляною, з коровою, телям і коней пара! Отак!
Уляна. Так як? Уже!..
Нечитайло. Скажи і ти щось до президіуму.
Уляна. Куди?.. Ой...
Верещака. Кажіть сюди ось! Нам! Народу!
Вигура. Скажіть, пе стісняйтесь. Тихо!
Уляна виходить на трибуну. Кланяється всім. Поводиться урочисто, як у церкві.
Уляна. Поступаю до колгоспу тілом і душею...
Гаркавий. Тихо!
Уляна. Поступаю всім серцем моїм, і помишленівм, і всіма внутренностями моїми. Щоб же були ми з вами дужі, здорові вкупі та в згоді і роботящі. Щоб радувалась і цвіла земля радянська і багатіла наша держава робочохристиянська. (До президії). А вам, за столом, пошли, боже, розуму і стида. Щоб не обкрадували ви нас, і не обдурювали, та на добро настановляли, та щоб не дивилися на нас вовками. Щоб не було у вас похмурості й крику до нас, а щоб були ви привітненькі й уважительні.
Верещака. Абсолютно вірпо. Молодець, тітко! Продовжуйте!
Уляна. І ще одне прошу вас.
Вигура. Будь ласка.
Уляна. Оставте мені дома хоч телятко!..
Сміх.
Нечитайло. Ха-ха-ха! Отак сміюсь і я вкупі з народом над усім на світі й перший — над собою. Всі свої труднощі і небезпеки, надії і радість, все життя усмішкою вкриваю, затуляю.
Скидан. Є пропозиція обрати до правління нашого колгоспу «Пам'ять Леніна» нову колгоспницю Уляну Нечитайло! Тітко Уляно!
Уляна. Не хочу! Не просіть. Не хочу.
Скидан. Чому?
Уляна. Я добра. Я така добра та жаліслива, що не зможу вами керувати. Бо доброта зараз, кому вона потрібна?
Кошовий. А ти позич її там Гусаку чи Вигурі!
Вигура. Тихо! Голосуй, Скидан!
Скидан. Хто за товаришку Уляну?
Уляна. Так дайте-бо слово сказати! Владу вибирають. (До народу). Признаюсь, одна мепе турбує думка...
Верещака. Що саме?
Уляна. А та, що скрізь уже, куди не повернись, тільки й чути — бий того, бий цього, знищимо те, знищимо се, та все залізною мітлою та гарячим залізом, та геть попа, та церковне щось там геть, та геть неписьменність, та старого вчителя, та підкуркульника. Та все бий, та дерись за те, за се, та ненавидь те, та корчуй залізом, та бий усе...
Вигура. А що ж, по-вашому, не бити?
Уляна. Та, мабуть, бити... Хто ж каже не бити. Тільки щоб оте биття добра не затуляло. Не ожесточало людську дущу, дерії.
Кошовий. Ти дивись! Уже починає вчити! Хе!..
Уляна. А для чого мене вибирають? Щоб я терпіла, як Купріян з Хомою пиячать? Он, бач, позатулялись! Колгоспники... Пождіть трохи! Ось виберуть мене в правління, болячки ви в мене вип'єте, гуляки... Я вам пропишу самогон! (До президії). До Безверхого все ходять пити. А той хіба ж не намалював мене босу! Каже: постійте, тьотушка, в решетом, так, ніби ви в колгоспі вієте мак. Так я стою, дурна, піднявши решето, аж руки заклякли, потім дивлюсь на картину — боса!
Безверхий. Так позвольте!.. Ви справді були босі!
Уляна. Ну, то що? Я не дівка, щоб мене босу малювати.
Вигура. Возмутительно! (До Безверхого). Де ви бачили босу колгоспницю?! Я цілу область проїхав, ні одної не бачив. Будьте любезні прималювать ботинки!..
Безверхий. Іскуству нужні ноги, а не ботінки!.. (До Верещаки). Ну... вот і занімайтесь...
Гусак. Тихо! Годі там співати, дівки!
Скидан. Голосую!
Кошовий. Нехай перед голосуванням скаже Мина її характеристику і автобіографію, аби всім було видно, яка вона і що за женщина.
Нечитайло. Вибирайте, побачите. По-моєму, для вас якраз.
Скидан. Хто за товаришку Уляну?
Гусак. Даю отвод!
Вигура. Підстави для отводу?
Гусак. Вона троцькістка!
Уляна. Яка?
Гаркавий. Тихо! Політична справа!
Уляна Ой!
Гусак. Вона ховає в коморі портрет іуди Грецького!
Уляна. Не ховаю, брешеш!.. Ой пробочну!..
Гусак. Ага, троцькістське охвістя!..
Уляна. Брешеш! Хвостата твоя жінка. Не ховаю! Я тим патретом накриваю глечики з молоком.
Нечитайло. Казав я тобі: вики-нь чорта з комори! От...
Уляна. Жалько викидати! Я за нього гроші платила. Голосуйте вже, не дражніть мене!
Скидан. Хто за?.. Одноголосної Один проти.
Нечитайло (про себе). Один утримався.
Скидан. Уляно Григорівно, просимо до президії, сюди!
Уляна йде до президії.
Кошовий. Ну, Мино, тепер держись!
Нечитайло. А що мені? Держіться ви.
Уляна (підійшовши до президії. До народу). Забула вам сказать, що я ще й боязлива.
Вигура. Сядьте. Годі, буде вам.
Уляна. Не сіпай мене. Чого сіпаєш?!