Вигура. Багато говорите, буде!
Уляна. А тобі жалько? Я більш тебе мовчала та робила. А зараз н публічна жінка! Сіпасш!
Скидан. Ну, говоріть уже.
Гусак. Тихо! Гаркавий!
Уляна. Боюсь, щоб же не вийшло так, що все, казав той, ніби є, а тут... (До Вигури). Про всяку ненависть ми чуємо щодня. Скажіть нам, що ж треба любити?
Вигура. Це питання не па повістці денній.
Уляна. Неправда!
Верещака. Товаришко Уляїю, пе личить зразу вам підносити такі складні питання. Рано ще.
Уляна. Чому?
Голоси. Нехай говорить!
Верещака. Вона не могла так швидко перевиховатись. (До Уляни). Адже ви тільки-по вступили до колгоспу. І тут ось при пароді одмовляли мужа.
Уляна. Ну, й що з того? Що ви знаєте про пас, командировочні? Я одмовляла мужа од колгоспу... Та його пе одмов, так він до смерті не вступить. Не авасте ви його вдачі. А я от прожила з ним тридцять літ, нещасна мучениця... П'ять синів на шахти відрядила, вугілля довбають, шостий на морі пропав. Дочка у наймах у Києві дітей у колясочках возить!
Нечитайло. Ну, годі вже!.. Дома докажет... І нащо <уло її трогати!
Уляна. Я питаю ще раз, що треба любити?!
Вигура. Треба любити строге виконання всяких насамперед інструкцій і відповідних постанов, а також тісну змичку, в якій ми йдемо широким розгорнутим фронтом до перемоги й торжества над ненависним ярмом пануючих Класів...
Уляна. Та чули вже, спасибі. А ще що? Гусак. Більш нічого. (До Вигури). По-мос.ліу, все. Уляна (до Гусака). А ти з своєю ледачою перекупкою щодня спиш до семи годин, так що ви там теж нічого більше не любите? Змичка! Гусак. Тихо!.. Гаркавий!
Уляна. А потім ходиш та людей каламутиш! ЛюбительГусак. Не твоє діло! Вигура. Досить. Припиніть сварки!
Гусак. Казав я вам! Подальше од цієї баби!
Уляна. Пусте ти казав. І сам пустий. А що треба любити, я скажу, коли вже так виходить. Любити треба рандій-ранній ранок. Любити треба схід сонця. І в цей от восход сонечка треба колгоспу восходитп на роботу. А на заході — заходити додому з піснями. Та треба любить одне одного, та роботу, та всяку новину, та високі врожаї. Треба любить багатство та того, хто гарно та багато робить. (Сама того не помічаючи, Уляна починав творити пісню про те, що треба любити: багате насіння, свята врожаю, розумні машини, хати веселі, і веселі діти, і рясні сади. Мотив пісні виникає сам по собі, і слова народаюуютьоя тут же).
Народ співає. Вигура дзвонить у дзвінок. І от закінчується спів урочистий.
Закінчився спів урочистий. Покидаю високу трибуну. (Зійшла). Тепер невисоке, буденне питання: прийняли ми па Попередніх зборах той немислимий план хлібоздачі?
Вигура. Записано! Питання вичерпане.
Уляна. Он!.. А двісті десятин, що і не засіяно, і зерно пропите? Кого обдурили?
Запорожці (тріо). Переорювати будемо! І все пересіємо!
Кошовий. А чого Гусак в президії сидить?
Гусак. Я не в президії. Президія коло мене кінчається.
Уляна (до Гусака). Хто відповість за двісті десятин ганьби?
Гусак. Спитай у Скиданової жінки. Спитай, хто гур. тує коло себе недобитків куркульських? І доки взагалі ходитимуть серед нас Сторчаки й Чорноти? Доки буде Цар підбурювать народ проти колгоспу? Уляна. Чим він підбурює?
Гусак. Своїм отруйним мовчанням. А чутки йдуть, ідуть!.. Скидан. Слово має...
Гусак. Царя на трибуну! Де Цар ховається?!
Скидан. Слово має товариш Цар Левко... Дядьку Левонтій!.. (До Гусака). Моя жінка сама відповість, коли буде потреба.
Левко Цар. Я підлягаю тихо нашій владі, як це і литать селюкові, але душа моя на даному етапі до неї часом ве лежить із деяких причин.
Скидан. А саме?
Левко Цар. Зараз.
Вигура. Що «а саме»? Товаришу Скидан! Куди ви дивитесь? У вас трибуну скористовує куркуль! (До Царя). Годі! Катісь! «Душа не лежить»! Нам уже ясно...
Левко Цар. Вам ясно, а мені неясно! Тому і зліз я на оцей трибун, аби осяяли мене ви промінням ясноти своєї!
Вигура. Товариші, це глум!
Біднина. Прошу слова!
Скидан. Тихо! (До Вигури). По-моєму, нехай говорить!
Левко Цар. Прошу не гніватись, товариші, і розглядати темноту мою лише як тло, що дуже вигідно підкреслює районний розум ваш.
Вигура. Хто районний? Я районний?..
Левко Цар. Я щось не так сказав?
Вигура. Прошу мене не ображать! Я представник центру!
Левко Цар. Тоді чого вам ображатись, якщо ви отакий? Я особисто вельми є щасливий, що вперше в житті балакаю з столичним чоловіком. Я вам приніс усі свої вагання, не боячись ніяких кар, звичайно, за незнання того, чому мене ніхто ніколи не вчив аж до цього часу. Я неписьменний. У городах ніколи не бував. Я, так би мовити, субстанція селянська, темна, консервативна.
Вигура. Хитра. Куркульська.
Гусак (До Верещаки). Не всі дома.
Вигура. Чому ви не в колгоспі? Вам говорилося не рав, я знаю, що ви є прапором одноосібницьких тенденцій і об'єктивно дієте як ворог народу.
Левко Цар. Я? Ворог народу? Е, хлопчику. Тепер я бачу вже, що вам також не все ще ясно.
Вигура. Що-о!
Левко Цар. Раніше для себе я знав усе. Ступив сюди ось — бог, тут — чорт, чи відьма, чи русалка. Тутечки свято, тут ось — будень: жита, толока, ярина...
Гаркавий. Спокойствіє!
Скидан. Тихо!
Вигура. А зараз?
Левко Цар. А зараз хреста на церкві одтяли. Претасту діву — матір божу — записали в курви. Пішли байстрята скрізь на кожному кутку. Бога з неба геть. Нова Соловки. Неділю — по боку...
Вигура. Правильно!
Гусак. Вірно!
Левко Цар. Святкової одежі вже не треба. Дівчата ходять в пінджаках, баби в куфайках. День вихідний придумали. Неначе коні ми вже, а не люди.
Вигура. А яка різниця? Що з того?
Левко Цар. Учинився довжелезний будень.
Верещака. Ну, що за бред!
Левко Цар. Без свята відпочинку я не бачу радості Життя.
Вигура. Питання радості не актуальне зараз.
Левко Цар. Несогласен!
Вигура. Регламент кончено!
Скидан. Нехай уже виговориться весь.
Левко Цар. Од вихідного дня і некрасивої одежі і од інших недоречностей може виникнути нешанобливість, утрата смаку, невеселість. Писателі, в такому разі, й стихотворці призведуть до неясного письма.
Гусак. Брешеш!.. От темрява!
Левко Цар. І стане плохо видно нас.
Верещака. Лож! Брехня! Абсолютна брехня!
Вигура. Не твоє діло!
Левко Цар. Діло ваше. І ще скажіть...
Вигура. Округляйтесь, громадянин...
Левко Цар. І ще... округлюсь... Скажіть мені, прошу вас, де ж буду після смерті, коли немає вже ні пекла, ані раю? Пощо я живу? Куди я йду?
Гаркавий. Тихо!
Скидан. Тихо, товариші! По питаннях загробного життя зберем окремі збори з притягненням фахових антирелігійних сил!
Уляна. А що б зараз сказати нро смерть?
Скидан. Ну, нащо вам про смерть? Тепер, тітко, тільки й життя.
Уляна. Та спасибі. А де ж ми будемо тепер, як помремо? Нехай би розказали.
Гаркавий. Тихо! Говорять вам — неактуально!
Вигура. Питання це не своєчасне, з провокаційною метою. Чого ви хочете, громадянине?
Левко Цар. Я хочу безсмертя.
Біднина. Аяне хочу безсмертя! Я хочу зовсім умерти к лихій матері, щоб хоч тоді не чути оцих дурних розмов! Дайте мені слово!
Сторчак. Ага, правда очі коле?
Біднина (ідучи до трибуни). Яка? Ота, що Цар сказав?
Скидан. Слово має Біднина!
Сторчак. А хіба не правда?
Біднина (підходить до Царя). Правда.
Гусак. Увага! Тихо! Гаркавий, кинь дитя! Міліція ти чи нянька?
Гаркавий. Галько, забери дитину!
Біднина. Все, що казав Левко Цар, правда...
Сторчак. Слава богу!..
Біднина. Та не вся правда. (До Царя). Правда, Левку, вона велика, як колгоспний степ. А те, що ти тут говорив, — це лише одноосібний клаптик правди. (До народу). Всі оці розмови — і мати божа, й дівчата в пінджаках, і те, що шапок у хаті не знімають, і вихідний оцей конячий день і таке інше, якщо вже самокритику розводити, — все це чаотично есть великеє паскудство, неакуратність і, одне слово, казна-що. Звичайно, можна б і не так. Припустимо, можна б нові моди завести і одягтись в заграничне чи в плахти, і обучатися не тракторному чи танковому ділу, а, скажім, там загробному життю чи віршам, чи як ходити під ручки, чи я там знаю, ще чому, А потім нрийде з заходу фашист, закутий в панцир, та й забере в чедддвики всіх, А то ще й витрощить наполовину. Отоді ти, Царю, його й спитаєш — безсмертний ти чи ні. Він тобі одразу покаже, де будеш після смерті ти, дурний твій батько й жінка язиката.