Скидан. Дві тисячі! І всі мені гукають: в тобі, Вигуро, жодної нема.
Вигура. Дарма. Зате я не забув, в ім'я чого мене поставлено на цей обов'язок відповідальний.
Скидан. Поставлено і мої обидві душі. І щоб одна була сита, друга — ні. Одна зимою мерзла в хаті, друга купалася в теплі. Холодно ж обом! Одна раділа з смерті Тихого... Сумують же обидві... (До Пасічного). Трохиме, як Тихий помирав, коли б ти бачив! Хлопчика покликав: «Синку, помираю. Прийми на спадок ордени, не маю більш нічою. І ще прийми мій заповіт: учися день і ніч». Потім поник без тями. Потім прокинувсь: «Нікому не прости мене...» і знов поник. Потім в останній раз так ніжно й глибоко, і разом з тим неначе здалека на хлопця глянув.' «...ні, синку, піднімись над злом. Літай високо-високо, хай радується світ». Потім...
Пасічний. ...«Прощай...»
Скидан. ...і вмер... От велетень! Один за мільйон сказав... Ордени блищать над серцем...
Пасічний. Ордени... барельєфи епохи... Мене теж усе питав: «Скажи, оправдається?» — «Да», — говорю. «Все?» — «Все!» — «І я?» — «І ти!» — кажу. «Клянись!» І я поклявся Леніним. От велетень!
Скидан. Давай вип'єм за його... пам'ять... . Пасічний. Давай.
Скидан. За Тихого! За вірність, і дружбу, й за такт... Сюльки такту в людині!..
Вигура. Залиште мертвого. І майте мужність повернутись до живих. Державу підвели обидва.
Скидан. Підвів державу я. Коли Гусак на зборах одним лиш вигуком зламав наш план, піднявши його вдвоє, і ви, пам'ятаєте, плескали йому...
Вигура. Я? А народ не плескав?
Скидан. Плескав і народ від бажання добра своїи державі. Письменник плескав... Як я ненавиджу себе, що не заперечив тоді зразу поверх ваших оплесків і не злетів тоді...
Гусак. Тепер злетиш. І далеко.
Скидан. Псина... (До Вигури). Не про себе дбаю, народ розбредеться з колгоспу.
Гусак. Народ! А хто його підбиває на втьоки? Га? Втекла твоя жінка, як криса з корабля!.. Вже десять днів... І ти мовчиш! Дітей покинула... «Хай, — каже, — пропадають з вашим колгоспом...»
Скидан. Кому вона сказала?
Гусак. Казала!..
Вигура. Годі! Приступимо до діла.
Пасічний. Іще раз прошу вас як людина людину...
Вигура. Яку людину? Що за людина? У мене область відстає! Буду я слухать тут бабські розмови.
Входить Уляна.
Уляна. Он як!
Гусак. Прошу вийти! Сію минуту, нуі
Уляна. Куди! (Підходить до Вигури). Не бійся... чого одступаєш? Вйтуро, Вигуро! Чому нема щастя в нашому колгоспі, кажи?
Вигура. Спитай у Скидана.
Уляна. Питала. Скидан каже — нема щастя і не буде, доки ми душу не однесем у колгосп. Так от ми й дупіі однесли. А де воно? Розкрий секрет, Вигуро. Земля прекрасна, небо синє, роса вечірня, ранішня роса. І сонце, й цвіт, і плід, і пахощі насіння. Чому ж дочка вже хоче кидати нас, батьків старих? Донечко моя...
Вигура. Годі поезії! Роса вечірня... У мене область... Гусак! Гаркавий!.. Де Гаркавий!?
Уляна. Гаркавий? Міліцію вже кличеш? (До Вигури), Де твоя совість? В портфелику захована.
Вигура. Я поїхав... (До Скидана). Все ясно... До вечора весь хліб на станцію по плану! А вечором ми взагалі тебе провіримо. (Виходить).
Уляна (до Гусака). Районний Гусак! Тепер ти в вас хліб забираєш...
Гусак. А ти думала...
Уляна. Який нечуваний, нелюдський сором... Як ж^ це ми допустилися, люди робочі? Отак охляти па землі багатій і родючій. Забур'янити Її, не виорати. Створити план не по врожаю... Хто заморочив нам розум у великому чистому ділі? Які безбатченки?!
Гусак (до Уляни). Підводи готуй!
Скидан. Приготуємо. А тебе, Гусак, я все одно знищу.
Гусак. Спізнивсь.
Скидан. При людях кажу. Ось члени партії. Сам загину, але... тебе приборкаю.
Уляна. Каїн!
Скидан. Законспірована куркульська нечисть тебе, роздосянка незгод і наклепів, за ніс водила, сукиного сина. "Харко Гузак! Який розумний!" — і ти вже набиндючився. "Харитон Гусак! Який державний!" — і ти задрав носа. «Товариш Гусак, красавець!» — і ти в свою красу повірив, чгордяка репана!
Гусак. Причім тут зовнішність?
Скидан. Я про путро твоє кажу ледаче. З партії вилетиш.
Гусак. Не вилечу.
Скидан. Вилетиш!
Гусак. Жартуєш! Я одмежуюсь од своїх помилок. Я вже одмежувався. Понятно? Транспорт готуй!
Входить Верещака.
Верещака. Як радісно транспорт готувати! Бойовому колективу привіт!
Входить Нечитайло.
Пасічний. Товариші, по конях і машинах!.. Час!.. Пасічний, Гусак і Уляна виходять.
Нечитайло. Петре, щось у мене в очах пливе.
Скидан. А ви посидьте трохи... Писатель, здрастуйте...
Верещака. Моє вам шанування, вже сказав.
Скидан. Ви часом не зустрічали Мар'яни?.. Де вона?.. Верещака. Чому я мушу знати, де Мар'яна? Я тільки що прибув.
Скидан. Як довго... Ай-ай-ай!.. (До Верещаки). Слухайте, що ви про нас написали в газеті?
Верещака. А що?
Скидан. «Свято хлібоздачі в колгоспі "Пам'ять Леніна"». (Показує газету). Для чого ці рожеві фарби? Кому потрібні ваші патетичні вигадки про стан речей у нашому колгоспі?.. Читав народу — сміялися.
Нечитайло. Не всі. Жінки кляли. Верещака. За що?
Скидан. Не впізнали себе у вашім дзеркалі. (До Нечитайла). Догодив якомусь сатапюзі. (До Верещаки). Чи ж ми такі? Нащо ви вигадали нас?
Верещака. Хто? Я вас вигадав? Я вас не вигадав! Я узагальнив ваш образ з любов'ю і написав про вас високу піднесену правду, до якої всі повинні прямувати в перспективі.
Нечитайло. Нащо ж іак високо иравду підносить, що вже й землі не торкається? Написав би по нашому росту, що означає, наприклад, коли хліба обмаль? Лихо народне чи наклеп на високість?
Верещака (до Скидана). Що це за настрої? Раніше я тут чув подібне щось хіба у Тихого Захарка...
Скидан. Помер.
Верещака. Тихий?.. Від чого?
Скидан. Не сказав.
Нечитайло. Все жалів, що писати не може. А тут ще письменником його продражнили. Так ото він балакав, поки й не той... Ну, припустім, каже, ворог народу мене спантеличив, і я не посіяв. А те, що посіяв, оддав в порядку перевиконання. Частично, знов же, каже, припускаю, що хтось з великих начальників... ой-ой-ой!.. Великі діла! (До Верещаки). Ну, ви ж серед нас живете!!! Хто вам ману наводить на очі?!
Скидан. Подумали хоч раз у всесоюзному масштабі, в яку ціну влетить Держплану ваша висока і дуже зручна делікатність, що йде в обхід турбот, страждань і небезпек?
Верещака. Ви мелете дурниці!
Нечитайло. Мовчи, Петре!
Скидан. Нема!.. Чуєте!
Верещака. Чого?
Скидан. Не знаєте? Який гнітючий сором!..
Верещака. Соромитись, товаришу, тут нічого.
Скидан. Соромитись, товаришу, тут є чого!
Верещака. Цікава думка. Запишу. Цікава й вельми підозріла.
Скидан. Не лякайте. Записуйте всі слова, які невірно вимовляв, як матюкався з ланковим і Гусаком сьогодні і морди підкуркульникам — ох, жалію! — не побив оцим от кулаком.
Нечитайло. Та не волнуйся, Петро. Годі!
Скидан. Горілки б мені чи самогону, чорт би їх побрав!.. Може б, я виспався хоч раз за тиждень... Чи я вже сплю, і все це сон?.. Товаришу, у вас нема горілки? Хоча письменники, я чув, не п'ють...
Верещака. Не п'ю. Ніколи. Чарки в рот не брав. Як комуніст...
Нечитайло. ...Тверезий. Бачу. А ми, хоча і теж партійні, — п'ємо.
Скидан. Що я наробив! Що ж я наробив, товариші?.. (До Верещаки). Чого ви мовчите? Порадьте. Ви ж у Москві були. Звольте доложить урядові про все, що я тут натворив. Чи напишіть...
Верещака. Як написати? Це неможливо.
Скидан. Ой товариші... Неправильно. Може порушигїись гармонія робочих і селян. А хто винен? Чи саботажники і підкуркульники самі? Чи обласні очковтирателі? Чи районні перевиконавці? Чи, може, я, що дію тут? Га? Може, винен я, що не зумів гаразд того, чого ніколи ще ніхто й ніде не вчив?.. За що люди працювали? Не покладали рук! На восході восходили, на заході заходили...