Выбрать главу

Святий Антоній Падуанський читав проповіді рибкам, коли люди не хотіли його слухати. Святий Франциск бесідував з птахами. Його розмова з вовком-людожером привела до цілковитої зміни поведінки людей і звіра. Хай це видається скептикам казкою, але я вважаю, що рибкам можна читати проповіді. І зміям, і ящіркам, і жабам. Спілкування на емоційному рівні має величезну силу.

Ми відмовляємо тваринам не тільки в розумі, а й у почуттях. Хіба їхній біль менший за наш? Ні, вони просто терплячіші. Хіба материнська любов куріпки, яка рятує дітей, слабша? Смерть душі настає тоді, коли вона більше не реагує на беззахисність і страждання. А мені кажуть: ти жалієш рибок, змій, пташок, а людина не так терпить? Нема чого кидати пташкам крихти, коли люди голодують. Однак людина не насититься крихтами, а пташка врятує собі життя.

Тваринам потрібно зовсім небагато: не втручатись у їхнє життя. Ми мусимо взяти урок спілкування в Лиса з «Маленького принца»: наближайся повільно, коли хочеш приручити істоту, або зовсім не наближайся. Лев повинен шукати собі поживу на полюванні, зближуватись з собі подібними, навіть коли це небезпечно. Мені дуже хочеться погладити тигра, але на це потрібен його дозвіл.

Тигр чи гепард, який бігає швидше за всіх на світі, у клітці схожі на справжніх, такі самі гарні. Але це лише зовні.

Вони — нещасні покручі. Їх мучать непогамовані інстинкти духу і плоті. Станьмо на їхнє місце: наше життя буде суцільним пеклом. Коли звір бунтує, його вбивають. Коли людина потрапляє в нестерпні умови й божеволіє, її замикають у клітці. Звірі також божеволіють, коли не вдається пригасити голос крові. Якщо я не випускатиму свого кота на вулицю, коли йому заманеться, він теж стане агресивним і похмурим.

Ніхто не говорить про права істоти. Лише Альберт Швейцер писав: «Я — життя в гущі інших життів, які хочуть жити». Які теж хочуть жити. Треба ставитись до інших істот не як до суперників, а як до сусідів.

Людина має більшу здатність до виживання, що породило в ній пиху. Іноді вона приваблива зовні, але її психіка буває такою самою скаліченою, як у звіра в клітці. На якомусь рівні ми такі самі тварини і робимо непередбачувані нашим оточенням вчинки. На цьому ж рівні не можна говорити про взаєморозуміння і милосердя, їх треба виховати. Милосердя — це не проливання сліз. Не втручатись, дати іншій істоті вільно розвиватись — ось найкращий шлях до зближення. Адже еволюція триває і напрям її нікому не відомий. Можливо, людина залишиться останньою істотою на Землі. Але цього не станеться. Нас чекає рай, від якого ми відлучені, довга дорога пізнання. Звірів і птахів ми візьмемо туди з собою.

Коли мені важко, я хочу опинитись у такому садочку, де довкола буяє тихе життя, де в кущах малини живе ласиця, іноді навідується їжак, де перепочивають горобці й синички, між гілками смородини розкинув сіть павук, де, якщо сидітимеш тихо, тебе провідають інші комахи й інші птахи.

Або ж сісти над невеличким озерцем, чи мілкою затокою й дивитись на крихітних рибок, жуків-плавунців, водомірок, що бігають поверх води. Поринути, увібрати внутрішнім зором увесь цей дивовижний світ. І віднайти спокій.

Про тих, кого ми приручили

Беззахисність — це залежність. Ті тварини, яких ми називаємо домашніми, залежні від нас не тільки фізично. Ми любимо їх, а вони нас. Ми зраджуємо їх, вони — майже ніколи. Ієрархія людина — тварина — рослина допускає зраду, навіть убивство. Батько калічить кота, який подряпав дитину, і вважає це виявом батьківської любові. Але материнська любов кішки не дозволяє помститись людині-вбивці. Наші домашні звірі, як і дикі, визнають право сильного. Вони дуже рідко тікають від господаря. Вони не мають жодних прав. Залежність — безправна.

Чому це так? Чому це триває сотні тисяч років і не припиняється навіть у високорозвинутому суспільстві? Людина живе так, наче й досі змагається з природою: якщо ти не вб’єш, уб'ють тебе. Але інші інстинкти у ній ледь животіють. Кішка, котра не слухає проповідей у церкві, вигодує цуценят, щуренят та інших сиріток, не залишить їх помирати. А у нас знайдуть слова виправдання для жінки, яка вб’є дитину і викине її на смітник.

Що ми знаємо про інстинкт? Що він сильніший за розум. Так, але він ще й вищий. Для тварин і людей це моральні заповіді: дбай про підтримання свого життя і здоров’я, дбай про відтворення, захищайся. І те, що серед людей майже зникло: не кривдь маля, захисти його, хай воно виросте. Якщо ми допомагатимемо тваринам підтримувати ці інстинкти, не порушуватимемо наших заповідей, у нас складуться з ними ідеальні стосунки.