Выбрать главу

Золото агафірсів розсіяне нині по музеях світу. Воно не було для цього народу матеріальною цінністю, а духовною: прикрашання тіла й одежі вказувало на досконалість і святість людської істоти. Коней, посередників між людьми і Сонцем, теж щедро прикрашали золотом. У давнину імена всіх богів були лише назвами єдиної Сутності. Тільки з виникненням світових релігій, юдаїзму, християнства та ісламу, розпочались спустошливі й нелюдські релігійні війни. Вони відвертали людину від природнього плину життя, від гармонії зі Всесвітом в бік соціуму, де стосунки між людьми будувались на ворожнечі до чужинців. Погляди втупились у землю, у яку можна було зарити награбоване і трупи ворогів. Навіть ідея весняного воскресіння втратила радість очікування, бо повертатись назад у світ, де знову доведеться страждати самому і бачити страждання інших, не було сенсу. Поява св. Франциска у XII столітті з його щирим прагненням обожествити земну природу і небесні світила не могла б відбутися пізніше, коли розпочались переслідування інквізиції. Людство вступило в епоху Абсурду. Закони не виспівувались, а писались кров’ю на людському тілі. Вони нехтували природними потребами і правами людини, нав'язуючи їй неприродні потреби й обов’язки. Золото і вогонь стали зброєю, втративши досконалість і життєдайну силу. Вони стали недостойними Сонця, його ганьбою. Отак ми зайшли туди, звідки не знайти дороги назад, але на рівні підсвідомості продовжуємо користуватись аналогіями, які познаходили ще наші пращури, спостерігаючи за природою. «Бог один», — зітхають часом прості люди, намагаючись примирити фанатиків у міжконфесійних баталіях, які свідчать про те, що епоха Абсурду триває. Відродження чаклунства та магії є теж частиною цієї епохи, бо не можна нехтувати тим, що відчуваєш і бачиш власними очима. Так, Сонце світить однаково для всіх. Воно досяжне і водночас недосяжне. Його люблять і зовсім не бояться. Про нього кажуть «сонечко усміхається», «сонечко вмивається росою», забуваючи про всі астрономічні характеристики. Якщо ми упокоримось і визнаємо свою залежність від Сонця, у нас з’явиться час відшукати у власній душі досконалість і вічність. Як писав Гьоте у «Фавсті»: «До тебе, сонце, повернусь спиною… Життя на відблиск сонця схоже». Бо символом Сонця є також душа, котра підпорядковує своєму ритму наші вчинки і здатна дарувати тепло усім без винятку. Але вона повинна це тепло і це світло принаймні помічати довкола себе.

Великий день, Велика ніч

Свята, до яких ми так завзято готуємось, — мова не про них. Це, зрештою, лише обряд, над духовним сенсом якого нам не дають замислитись «ідоли часу, лігва, ринку і театру», за влучним висловом Френсіса Бекона. Слід було очікувати, що після того, як у пострадянському просторі релігія вийшла із підпілля, а наші лідери почали публічно відвідувати церкву задля власного іміджу, — неминуче мало з’явитись певне відчуження від ортодоксального християнства і посилитись пошуки інших шляхів духовного самопізнання. Свобода не терпить фарисейства і негайно переходить в опозицію. Втім, це зовсім не заважає більшості людей рухатися в єдиному напрямі, підказаному практичним розумом: багаті за ще більшим багатством, бідні за багатими. Цей невпинний потік одержимих матеріальними благами людських істот знищив на своєму шляху не один високий ідеал і збентежив чимало прихильників скромних потреб, час від часу справляючи бенкети, що закінчувались кров’ю і тотальним сп’янінням.

Один з найпорядніших людей XX століття Альберт Швейцер, теолог, музикант і лікар в єдиній особі, не лише підтвердив вилучення етики із сучасної культури, а й довів, що етичне вчення, майже цілком запозичене з християнства, так і не розвинулось далі. Він віднайшов точку опори, завдяки якій етичне вчення могло б оновитись і надати сенсу людському існуванню. Такою точкою стало почуття благоговіння перед життям в усіх його формах. Адже людина найбільше потерпає через брак етики, яка б проникала у найглухіші куточки існування, захищаючи не лише її, а й інших істот, усе створене чесною працею. Вона б переконала, що зло аж ніяк не є прокляттям людського роду, пояснила б наслідки убивства, насильства і брехні. Не розділяла б народи та окремих людей.