Вона, звичайно, в будь-якому випадку сумно закинула б Сергієві, що на Великдень він покидає маму, закинула б, але скандалу не було б.
Вони посварилися, бо Сергій цілком усерйоз заявив, що хоче одружитися. Такі розмови бували й раніше. Дівиця, колежанка «тамтої», вже виникала в їхньому житті, лупала занадто світлими очиськами з екрана Сергієвого комп’ ютера. Але з часом там з’явилася інша заставка.
Дівиця, не на комп’ютері, а в синівських розмовах, знову виринула десь на Новий рік.
З’ясувалося, що тепер там фігурувало й готове дитинча. Треба розуміти, не від Сергія.
Колись, тепер можна сказати — давно, старший син, Ігор, кинув їй на прощання: «Ти, мамо, терпіла Катю саме тому, що бачила — я не кохаю її. І готова з порогу, заочно, зненавидіти Лесечку, тому що я її кохаю! Не хитай головою, ти, коли я був мєлким, витискала друзів, які були мені потрібні, і солодко наказувала запрошувати в гості тих, кого не терпів я! А все просто, як апельсин. Якщо коло мене нема тих, до кого я прив’яжуся, ти сподіваєшся, що тобі не доведеться ділитися мною. Па-то-ло-гі-я! Патологія здоровенного „я“».
Романія Василівна любила керувати. Це вона вміла. Ігор, щоправда, вислизнув з рук, Сергійко, заявивши про женячку, також напнув поводка.
А ось у школі, де багато років була директоркою, все працювало чітко. І, хочете — не вірте, а були учні, особливо з тих, у кого раніше керувала класом, які корилися їй із задоволенням. І, через роки, дорослі, спиняли джипи, (ті, хто при джипі), побачивши, як тротуаром крокує незабутня Щучка-Онищучка, пропонували підвезти хоч куди.
Тротуар на службову представницьку автівку Романія Онищук змінила тоді, коли після смерті чоловіка покинула школу й міцно взяла у руки кермо невеликої, але надійної сімейної фірми з виробництва меблів.
Ігор не був у родинному бізнесі. Першим його повстанням проти Королеви, як пошепки називали її ті, хто на відміну від школярів на Щучку не наважився, стало обрання історичного, а не економічного фаху. Ще за життя батька, ще до початків сімейної меблевої справи. Вона і тоді бачила його лише економістом, ніби плануючи щось наперед, зокрема, життя, котре він волів уважати своїм.
Проте пізніше… Королева була впевнена, що хвалити когось вголос є зайвиною. Але тут не мала за що сварити. Старший син, хай історик, але працював в апараті обласної держадміністрації. («Й усе покинув, покинув через „тамту“»).
Проте зараз не за старшого мова. Не за його вчинок — бач, покинув першу дружину, дівчину з хорошої сумської родини, кудись повіявся. Та що робити, не про нього мова, не про його теперішнє окремішне життя з якоюсь «тамтою». Мова наразі — про молодшого, про Сергійка. Про його дивну мовчанку, так. Треба щось робити!
Романія Василівна попросила опера з Містечка пошукати свого сина, бо він казав, що на свята зібрався на Рось, саме в ці краї. А тепер чомусь немає з ним зв'язку.
І сліди знайшлися, напрочуд просто. Роль відіграли ретельність колишнього учня Щучки плюс збіг обставин. На маленькому місцевому автовокзалі оперу розповіли, що так, у четвер з маршрутки вийшов такий-сякий, точно за описом, і так, був у нього червоний рюкзак з притороченою скаткою зеленого намету.
Запам’ятали тому, що він тут питав, де б найняти на свята кімнату, платить, мовляв, одразу. Касирка запропонувала канапу у своєму «хлігелі». Аякже, документ попросила. І гроші порядний хлоп простягнув у паспорті.
Паспорт і зараз у хаті, чомусь не забрав, коли подався кудись, а вона й не бачила, з суботи не ночував, та мусить же повернутися, якщо й не по брудну футболку, але ж по паспорт, і ще, чуєте, лежить прямо на підлозі, біля канапи, його наворочена мобіла…
Опер подзвонив до Романії Василівни, заспокоїв. Мовляв, не може наразі ваш синуля перетелефонувати, він, роззява, апарата згубив.
— Дякую, Володю. Почекаю. Мій син тонко відчуває красу, напевне, зараз фотографує краєвиди на Росі, там, біля знаменитого палацу. — Королева різко піднімала підвісний міст, яким, у нервах, зопалу мало не допустила стороннього в сімейну фортецю.
Ретельний мент, не підозрюючи про чиїсь віртуальні фортеці, не заспокоївся, а зв’язався із Зоричем: запитати про новоявлені туристичні намети, бо якщо біля палацу — це парафія райцентру К. І почув від колеги про жертву, можливо, пов’язану саме із зеленим наметом. Саме на Росі неподалік палацу. Жертву невпізнану. Жахливо змасакровану. Яка за віком і статтю, самі розумієте, схожа…
Все зійшлося, є, звичайно, проценти на шалений збіг, але, здається, зелений намет отримав господаря, перед тим втративши його.