Лист, зрозуміло, надійде не сьогодні. Навіть не через місяць.
Наразі ж, тут, у весняних Нижніх Боках, має завершитися наша історія.
«Швидка» з «великим Батьком» від'їхала геть.
Дарка і Богдан зависали на фермерському подвір'ї коло лошати й міні-пігів, під орудою Чарчихи. Дивно, але тьотя Валя сама свого самогонного натур-продукту не вживала, і що дітей, що сироварню довірити їй можна було цілком.
Лобода і капітан Зорич прискіпливо дивилися одне на одного.
— Я не знаю, що ви маєте на увазі під посадовим злочином, пані Соломіє. Я не розумію, про що йдеться, коли говорите — «хочу штовхнути вас на…»
Не варто втручатися у розслідування, яке, тим більше, практично завершено, хіба документи не оформлено, бо смикають мене і смикають.
Ач, яка ви цікава! Ну, добре, той наркоман, вбивця студентки, поки коротко був на волі, під своїм зіллям ще кілька разів вештався на Рось, до місця злочину. І одного разу чомусь накинувся на незнайомого туриста. Кому про це знати, як не мені. Я був у нього в палаті, він, перед тим, як впасти в кому, й померти через добу від передозу, в стані якого і взяли його другий раз, ненадовго прийшов до тями, зізнався. Рюкзак з речами жертви, Сергія Онищука, в його помешканні.
Напевне, дещо у цій розмові Лободі таки видалося, причулося. Це коли капітан Зорич, сказавши про речовий доказ, що у житлі наркоші, промимрив слово «…буде». І підморгнув?
А один раз — при словах про інший речовий доказ, цю клятущу сокирку до м'яса, взагалі розгнівався, і також відповів якось дивно: «може, він її в Рось закинув! Потрібна вона вам? А зрештою — запитайте в свого… подільника на „козлі“. Бувають люди, що прагнуть якихось символів…»
Про те, що в Степана Петровича глибокий інсульт, лікарі «Швидкої» сказали ще на місці. Йому відібрало мову, спаралізувало, і так, лежачого, під крапельницею, повезли його на Черкаси.
Ліна з кімнати не виходила. Але до неї по черзі навідалися усі, хіба, крім Зайця та капітана Зорича.
Віталій вийшов швидко. Коли по ньому зайшла Лесечка, Соломія на кухні почула схлипування з-за дверей. Та уривки фраз: «чого ж ти відразу, коли тітка померла… Було б знайти, прочитати», і — «Лі, це справжнє щастя!»
Лобода засіла на веранді з планшетом. Погуглила «аутизм». Так, ясно. Ясно, що нічого не ясно.
У одному джерелі — «така дитина не реагує на матір та інших близьких, не хоче доторкань». У іншому, поряд, «симбіотичний зв'язок з матір'ю, дитина-аутист не відпускає її ні на хвилину». Домовилися б спеціалісти між собою, чи що…
Ага… Ось яка інформація добивала Ліну! Аутизм, крім інших причин, може бути пов'язаний з мутацією гена. Ну, а дія «зіпсутого» гена посилюється у випадку інцесту. Отже, якщо той мерзотник не є батьком Ліни, то й інцесту не було! Але ж, стривайте, його сестра написала, що мерзотник не міг зачати дитину. Виходить, що й Богдан не від нього?..
— Усе там огидно, Солю. Я ж також тільки сьогодні правду почула. Той «отець», мало того, що примушував Лінку до усякої гидоти, коли вона малою була, знову поліз до неї, коли вона з Черкас, з універу повернулася. Вимагав, аби народила йому дівчинку. Раз при тім переконував Лі, що вона є його дочкою, то й сам у це вірив. Онучки захтів, для експериментів… Тому потім й бісився, що народився хлопчик. Але вже сумнівався, що зачне природним способом, може, думав, що з роками все ж таки щось йому сталося?
Лесечка тримала Лободу за руку. Говорила тихо, оглядаючись на будинок, бо сиділи вони під шовковицею. Розповіла, що збоченець-науковець залякав дівчину. Якась лікарка, котра ще в дитинстві Ліни приїжджала чи то гіпнотизувати її, чи ні — одного разу зробила укол, і в хатніх умовах провела їй, безвладній, запліднення сім'ям «великого Батька». Що ж, треба розуміти, раз у житті його живчики спрацювали, бо ж ні з ким Ліна більше не була, а Богдана народила.
— Навряд чи вони б спрацювали. Хто знає, чиє сім'я насправді там було в пробірці…
Лесечка подивилася на Соломію ошелешено, радісно. Зірвалася з лавки, знову схлипнула, і попрямувала у бік кукурудзи — нарешті, виплакатися.
А Ігор викотився з Лінчиної кімнати сердитий, за ним тягнувся шлейф різкого запаху. Він потрясав маленькою аптечною пляшечкою.
— Дві дурепи! Десь відкопали в тещі «Корвалол», і давай заспокоюватися! Не знають, що у цивілізованих країнах ця забодяжка давно заборонена, бо шкідлива!