— Мені дуже не сподобався таємничий візит того типа в Лінчину кімнату, коли нікого там не було. Не знаю, що саме хотіла віднайти, коли нахабно нишпорила. А знайдені папірці — не сподобалися ще більше. Особливо коли Заєць героїчно переконався, що нічого подібного немає в комп'ютері Ліни. Так на чиєму ж комп'ютері набрано це, якщо аркуші, ймовірно, потрапили в Лінчину сумку з рук Кравченка? Я вирішила перевірити це.
Ну, а пізніше, там, у бункері — усе стало на місця, я майже нічого не зробила, докази самі посипалися в руки…
— Рука болить?
Ігор майже сердито кивнув у бік лівиці Соломії, на якій синці дещо зблідли, але набряк іще потворив пальці.
Частинки пазла ставали на місце, Соломія розповідала, як у рюкзаку загиблого Сергія вони з Вітасею знайшли, крім іншого, просякнутий вологою камуфляжний скотч, який Кравченко таки поцупив з правденківської майстерні — «одірвати його — годі й думати, ножа чи ножиць не було, він кусок сокиркою відрубав», і про те, як збоченець признався щодо чаклунської книжки під час тамтої жахливої розмови наодинці — «він, коли слідкував за Ліною, пантрував у кущах біля намету за їхньою з Сергієм зустріччю, мав із собою чтиво. Потім потрапив під дощ, виклав книгу тут у майстерні, й про неї забув». І навіть дрібничка, жовто-червоний пакет з київського супермаркету, знайшла своє пояснення. Кілька таких, новісіньких, було ретельно складено на полиці кухні бункера. Видно, голомозий привіз в одному з них якісь речі з дачі у міську квартиру. Ліна, вибираючись у Нижні Боки, просто склала одяг в перший-ліпший.
А про руку Лободи сперечалися за годину. Коли вирішили рушати на Київ, і Заєць переконував, що за кермо сяде він.
Нарешті — покотили. Гаряче шосе залишало зелень Нижніх Боків позаду, а Соломія все дивилася у вікно, на кучеряві садки села, які звідси, здалека, здавалися маленькими. Хоч погладити їх, як прохолодне волосся, здавалися вони беззаперечно чистими, затишними, ласкавими.
— Як думаєш — там, у цієї парочки, вимальовується щось схоже на хеппі з ендом? — Заєць намагався говорити з насмішкуватою іронією. Так, ніби знічев'я.
…А там, тимчасом, було отак. До Росі дійшли мовчки. Присіли на теплі камені на Великих Шумах. Віталій вмостився не поряд, а навпроти, аби бачити обличчя Ліни. І розпочав — ніби не мовчали вони дорогою, ніби він просто продовжував найважливішу розмову:
— Як собі хочеш, але знай: Бодько пишеться — Корбут! Моє прізвище. Бо мій син. Ми з тобою кохалися п'ять років тому, якщо комусь цікаво. Брехня лише наполовину, бо я тебе… Сама знаєш, що кохав. Потім, тіпа, посварилися, ти втекла. Просто загубилися ми з тобою, так? І ось — знайшлися. А тепер — встань, йди-но сюди, злякайся в останній раз, але подивися, так краще.
З тряпчаної сумки кольору хакі Вітася витяг згорток. З жовтого пакета з червоним написом «Billa» стирчала ручка м'ясної сокирки. Він розмахнувся, і згорток полетів у бурхливу течію.
— Я, коли повернувся, ну, звідтам, з війни — тут одного ножа втопив. Не подумай, я ним крові не пускав. Але… Що там раніше, до мене, з цим лезом було, не знаю. Привіз — і, знаєш, спати з ним в одній хаті не зміг. Думаю, хай Рось забере, вона все очистить.
Я тебе не морочитиму, не грузитиму, ні, зараз до Бодька вертаємося, але потім, потім — я тобі багато розказав би. Якщо слухатимеш. Слухатимеш?
«Ренуся» в'їжджала у столицю. Спинилися на заправці, Заєць скочив у крамничку по величезний хот-дог, і, нарешті звільнивши Лободі місце за кермом, заходився вгризатися у «радість-гадість», що прискала кетчупом.
Соломія думала про те, що канікули скінчилися, а у видавництві вона зараз редагує ніякий не детектив.
Вона не знала, що незабаром зателефонує той Бонк, ну, чи то бандюк, чи бізнесюк, екс-покровитель Ляболихи. І розпочнеться наступна справа, яку розв'яже Лобода.
2015 рік.
Кіт без чобіт
Частина перша
Тут і зараз — 1
На світлій підлозі біля ліжка застигли криваві плямки. Саме плямки, не плями, бо невеличкі. Й дивні: вони нагадували химерний відбиток пальця. Великого пальця ноги, жіночої.
Ася хотіла перевернутися на лівий бік, аби краще роздивитися ці незрозумілі сліди. І відчула, що не може. Найменший рух народжував біль у м'язах. Кричала спина, скімлило праве стегно.
Вона ковзнула рукою по тілу — місячних сьогодні бути не могло, та звідки ж кров на підлозі? Рука повернулася сухою, чистою. І стало лячно.
«Я прокинулася у себе в ліжку. У піжамі, отже, ввечері, перш ніж лягти — передяглася…»