— Здрастуйте. Мене звати Неля.
— Доброго дня. Наступного разу… Наступних робочих днів, ви заходитиме з бокової хвіртки, ось тут, з провулку. Так буде краще, ключа я вам… Ми вам дамо.
Ася дивилася на жінку, що стояла спокійно, ледь розставивши ноги. Жінка зняла й сховала сонячні окуляри. А погляд — добрий…
«Отак. З бокової хвіртки. Ну, й змійка. Геть розгублена змійка», — подумки говорила собі Соломія. Перейшла два кроки за ріг, до провулка. Натиснула на круглу ручку хвіртки. Потім — крутонула її.
— Думається, ключі ні до чого. Ви не замикаєтесь?
— Ви отримаєте ключі сьогодні ж.
(«Подвір'я — не те, щоб велике. Але є якісь закапелки. Тепер — будинок. Два входи. Перший — прямо під сходи на другий поверх всередині, другий — таки з садка, через низьку терасу…»)
Ася в темпі проводила служницю домом. Соломія запам'ятовувала.
Нанизу — хол, чимале загальне приміщення. У ньому, трішки ліворуч від центру, арка, що веде в кухню. З кухні — вікно, практично на паркан. Внутрішніх сходів з неї не видно ніяк («наразі не знаю, навіщо ця нотатка»).
Тут, нанизу, є санвузол. Унітаз, рукомийник. Ага. Всілякі «Доместоси» стоять саме тут, але гаразд, це інформація для Нелі…
Розумна штука в туалеті тут, нанизу. Місця небагато, рукомийник — кутовий. Але є в ньому душ, на шлангу. Здається, довжина шланга дає можливість використовувати унітаз і як недороге біде.
«Дівчинка Ася таки думала головою? Або, стривай… Ні фіга! Що було в попередніх господарів, те й залишилося, Бонк казав, що нічого тут не перестроювали, не дообладнували».
Сходи. Досить стрімкі. Нагорі на невеличкий майданчик виходять четверо дверей.
Ванна. З туалетом, еге ж. Невеличкі три кімнати. В одній — ніби дівоча нотка?
Друга. Необладнана, якась тимчасова? «Це — майбутня дитяча. Або… кабінет?»
Дівчина, вимовивши це тоном гіда, виводить її з кімнати якнайшвидше. На підлозі кинуто блакитні джинси на чоловічому ремені.
Третя. Найменша. Молода хазяйка зазначила: «Гардероб. А, може, просто гостьова?»
«Стривай, пташко. Ти й сама не знаєш. Для гардероба немає полиць й так, щоб якогось причандалля. Дошку для прасування я зауважила нанизу, в холі. Для гостьової? Лежить на підлозі матрац. Здається, усі ідеї щодо використання приміщень поки що в зародку…»
Першим завданням від молодої хазяйки виявилося ось що: прибрати купки трави, які лишилися, треба розуміти, після газонокосарки. Заняття передбачало мовчанку, простір для думок.
Щоправда, граблів Лобода торкнулася чи не вперше в житті. І хвилин через десять м'язи рук почали капризувати: трава, підв'яла лише згори, мокрим низом чіплялася за землю, ці іграшкові копички не так, щоб легко піддавалися.
«Що привернуло увагу під час тої недбалої екскурсії будинком… У Асиній кімнаті — а все ж та кімната точно її — на підлозі біля ліжка покладено товстий махровий рушник. Не просто кинуто. Розстелено. Замість килимка? Не схоже. У кухні в кутку, один на одному, складено кілька нових килимків-циновок, чого б не покласти біля ліжка такий? Чіпляюсь до неважливих дрібниць? І білий рушник на підлозі — просто справа смаку?»
Соломія згадувала, коли вони піднімалися сходами, дівчина зауважила: добре, мовляв, що ви, Нелю, у м'якому взутті на пласкій підошві, мовляв, каблуки можуть зашкодити сходам. Чому саме сходам, а не підлозі взагалі, якщо мова про подряпини?
Сходи. Падаючи з яких (якщо це було), Ася добряче побилася. На них дві сходинки новіші, ще й іншого кольору. Лобода помітила це, але чи справа хатньої робітниці у перші ж півгодини питати чому воно так?
Так от, коли мова зайшла про взуття, Соломія забулась про роль тихої Нелі, й цілком світськи, до слова, зауважила, що часи змінились, і на жінок, котрі, наприклад, у Штатах, приходять на співбесіду про роботу у взутті на високих підборах, дивляться як на таких, що не пройшли співбесіду вже з порогу.
І Ася, геть забувши про свій імідж зарозумілої та прискіпливої господині, широко розкрила очі, по-дитячому запитала: «Правда? Не може бути! Я думала, навпаки…» Соломія вже намірялася розповісти, що на презентації нової книги письменниці Оксани Луцишиної вона почула, мовляв, тепер в Америці, аби пофліртувати з дівчиною, їй не кажуть «які у тебе гарні ноги», а в якості компліменту хвалять надійність та зручність взуття, але вчасно схаменулася. Здається, схаменулась і молода хазяйка. Розмова на загальну тему згасла в зародку.
Міні-копички скошеної трави привели Лободу за ріг будинку. Викошено було й біля мангала. Старого мангала, у кіптяві, з погнутими бортами, захаращеного. Соломія вирішила перепочити.