Ася не була — Дідух. Проте… Яке там прізвище в Ромка? Як би не лунало… Воно найкраще. І воно їй — майорить. Майорить?..
Де оселитись, отримавши спадок? А й питань немає. У Києві. Там жило свято. Спочатку — для неї, у жовтогарячій сукенці, на ескалаторі, котрий несе вгору. Потім, треба розуміти, для мами. Адже, саме туди мама й подалася від задушливої тісняви львівської квартири? Але головне — там же ж, у Києві, Ромко.
Не писала йому. Аби потім, уже, як-то мовиться, по факту, предстати перед ним іншою. Кращою? А як же, хазяйкою котеджу:
— Хочеш, то обирай собі тут кімнату. Мені… Однаково, тут мені самій занадто просторо.
Вилиці на хвилину перестали бути лукавими. Ромко дивився на неї, геть серйозно.
— Тільки, знаєш, краще поки що будемо собі нареченими. Звикатимемо до себе. У тім є високий клас. Тим більше, ти як — щодо дітей? Ага… Діти — треба. А ти ж перед цим маєш стати цілком здоровою.
Вона — хвора?
Ромко невизначено повів плечима.
Ромко піклувався про неї, сварив, просив, учив. Інколи — ніби зникав (не те, аби йшов, просто, приїхавши на Осокорки, був відстороненим, мовчазним).
Тут, як у коробочці — лунка тиша. І сюди, ніби у яблучко, почали падати моторошні удари, невідомо, звідки.
Частина друга
Тут і зараз — 1. «А шмєлі — всє на мєлі…»
Ранком, наступним після Дня бджоли, Роман перехопив Лободу відразу ж біля хвіртки. Чекав?
— Розкажіть мені, що все ж таки сталось тут учора? Я повертаюся з міста, а Анатолій Дмитрович у нас, прямо скажений, і до мене з претензіями…
Хлопець не посміхався. Він виглядав геть схвильованим. Зрозуміло, Бончук наїхав, і несправедливо ж — Роман і справді не може бути кожної хвилини біля нареченої.
(«Наречена. Трохи дивні стосунки. З якимось реверансом чи, як то кажуть, з підскоком. Люди, якщо наразі не реєструють шлюб, вони просто живуть разом, і не підкреслено в окремих кімнатах, так? А тут — прямо сторінки романтичної повісті зі старих часів»).
Ну, й відганяти від неї кожну комашку він теж не може. Це не Роман казав. Так думала Соломія. Видавалося, що досить справедливо.
— Не знаю, чи розповів вам Анатолій Дмитрович про найдивніше. Про те, що біда сталася не надворі, а в кімнаті, де для залітання бджоли, чи оси, не було ні шпарини. Хтось запхав комаху в шухляду.
Роман, здавалося, не здивувався. Проте став нервовим:
— І ви туди ж, Нелю!.. Ви видавалися мені нормальною. Ні, про цей фейк з підсадженою бджолою сказав не Анатолій Дмитрович, він просто кричав на усіх, але Ася… Це вона талдичить, що їй прямо взяли й підклали цю осу. Але ж так не буває!
Лобода знизала плечима. Попрямувала до котеджу. Роман наздогнав, зупинив, легко приклавши свою вузьку, гарну долоню до її ліктя:
— Вибачте… Знаєте, я зараз подумав про те, про що думати не хотів, боявся. Ася… Сама? Наважилася, підклала собі цю, отруйну? Інколи мені видається — Ася хоче завдати собі болю. Може, й страшніше. Завдати собі… непоправного болю. Ви мене розумієте?
Соломія уважно вдивлялася в обличчя з веселими вилицями. Наразі вилиці веселими не були.
Дарма Бонк наїжджає на хлопця? Он, як того пройняло. Уявити, що таке з дня на день? Незрозуміла небезпека. Яка чатує… на справді кохану? Тим більше, якщо ця кохана сама намагається завдати собі школи?
(«Ага. Сама порізала й невдало заклеїла матрац, аби втопитись оригінальним способом. Сама підпиляла сходинки, аби навернутися»).
Гаразд. Сьогодні — варто просто йти за планом. Як за планом для ретельної Нелі, варто ж-бо нарешті створити ілюзію корисних дій хатньої робітниці. Так і за її, лободиним, планом.
Як Неля — Соломія осідлала «Термомікс». Молода господиня явно вивезла це кухонне начиння з Польщі, з будинку спадкодавця-Дзюника. Програму ж закладено польською. Серед улюблених страв, тобто тих, що готували часто, значаться якісь «рацушки». Не страшно. Оладки з яблуками, ось що це. Приготується, без проблем.
Чвертка очищеного від шкірки плоду мало не випала з рук. У кухонній арці, ніби нізвідки взялася, ще у піжамі (блакить фону й геть дитячі розмазані ведмедики) — Ася, зі скуйовдженим волоссям, кричала їй у спину:
— Геть! Забирайтеся, вас звільнено! Ніхто ж більше не міг? Нікого ж не було! Це ви підсадили бджолу в шухляду! Ромко-о-о! Забери усіх, нарешті, прибери їх, хай ми будемо самі…
Сищицький янгол, чи херувим (якщо все ж таки є вони, такі), шепотів Соломії: «Не обертайся. Не вступай у розмову».
За її спиною Роман згріб Асю, щось муркотів їй, здається, вів нагору.