Роман поклав виделку. Обережно, ніби боявся брязнути. На терасі запанувала гнітюча тиша.
Мобілка не бренькнула в кишені робочого халатика Нелі. Злегка пікнула, вистачило Зайцеві клепки не надзвонювати, а коротко написати. Таке: «Повна фігня. Поясню».
День, уже без привабливих натюрмортів, добіг кінця. Вже вішаючи робочий одяг на гачок, нижче кухонного рушника, Соломія заглянула в кухонну шафку. Банки з сухим зіллям, яка напередодні знервувала молодого господаря, вже не було.
Заєць намагавсь у деталях пояснити Лободі те, чого, під три чорти, до кінця не розумів і сам.
Галка буквально вичавила з нього, що у певний час, у певному місці вони мають прогулятися попід ручку. Він, щоправда, волів не переповідати старшій подрузі, за яких обставин відчув себе чи не зобов'язаним до цієї прогулянки. З якого саме місця й за яких обставин, так би мовити, й було вичавлено обіцянку…
— Ну, й ось. Приперлася — на себе не схожа, така розцяцькована, та й мовчки потягнула мене туди, до тебе…
— Не до мене, Сашо. Точніше, мало відсотків за те, що саме до мене. Якщо до мене, це був би взагалі карколомний поворот сюжету, бо… Якщо хтось підіслав, аби глянула на нову особу в котеджі, так що вона побачила? Що є якась хатня робітниця? Так це можна побачити, коли я входжу туди, або виходжу. Ну, й щоб поглянути — не обов'язково тягти із собою спантеличеного супутника. І лапати його принародно.
Заєць вважав, що ця вихватка — просто збіг. Для чого Галці знадобилася ця маскарадна прогулянка, хай залишається на її совісті, якщо совість там взагалі отиралась. А те, що у величезному Києві люди співпали, як карти, витягнуті навмання… Те, що він зняв якусь скейтбордистку, а їй знадобилася вилазка саме туди, куди нещодавно потрапила Лобода — рідкісний, звичайно, проте збіг.
Словом, чортівня, звичайно, але навряд чи це має відношення до цілого цього розслідування навколо Асі.
— З цим, що ця уся пісня не до Асі — неправда. Мені здається, маємо справу з бабськими ревнощами…
Зрештою, що сьогодні було найдивнішим? Не вкладалось у схему дрібного випадку — якісь хами залізли на подвір'я з дурним запитанням та відбули собі? Лобода була впевнена: не вкладалася сюди реакція Романа. Те, що у нього був чи не шок. А потім — геть пропав настрій.
— Збіг. Але ось який, Зайцю. Твоя скейтбордистка придумала собі, як дошкулити моєму красунчику. Збіг лише в тім, що «твоя — моєму». В іншому — зла жіноча логіка…
Картинка, яку змальовувала Соломія, виглядала переконливо. Крім млявої, дивакуватої нареченої, у красеня Романа є (чи була, можливо, стосунки уже зірвано) інша подруга. Оця, як її, Галка. І нахабним візитом на чуже подвір'я, попід руку з іншим партнером, вона намагалася викликати ревнощі хлопця. Чи натякнути на можливість шантажу? Та ні. Для шантажу, для «я знаю, де ти, зраднику, можу й дещо розповісти твоїй новій», достатньо було б заявитися без супутника.
…По кімнатах Лобода та Заєць розходилися мовчки.
Сашкові муляло — його нахабно використали.
Соломія ж ставила собі запитання, відповідь на яке видавалася важливою. «Якщо просто страх перед можливим скандалом… Якщо саме це перекосило Романа — це одне. Це свідчить, що він дійсно зацікавлений в Асі, боїться її втратити. А якщо його шок був викликаний саме ревнощами? І залежить йому на цій іншій дівчині? Тоді — геть інша справа».
Тут і зараз — 4. Коли зникає посуд
Мобілка заверещала о четвертій ранку. Бонк — бо у слухавці виявився саме його голос — не верещав. Не гудів, як завжди. Говорив уривчасто, змучено.
— Тут таке… Знову — «Швидка». Я викликав. І я тут. Приїзди. Будь ласка…
Нічне таксі дісталося котеджу блискавично. Лобода вперше побачила цей будинок у темряві, світанок ж бо ще не проклюнувся по-справжньому. Те, що в будинку горіло світло, виглядало тривожно. Саме так, разюче, виглядають просякнуті жовтою електрикою вікна, якщо в сусідніх оселях не світиться жодне.
— Анатолію, приберімо ілюмінацію?
Лампи згасли. Й на терасі світання почало набирати силу. Бончук зіперся ліктями на білий пластиковий стіл, не беручи до уваги його хисткість.
— Вона вночі мені подзвонила. Мовляв — умирає.
Він викликав «Швидку» на цю адресу, ще з дому. Лише по тому осідлав джип. Гнався, що дурний. Тримав бригаду медиків на зв'язку, й добре, бо не було тут кому зустріти — той, Ромко, як він потім довідався, десь забрався увечері, казав Асі, до своєї бабки, щось там йому знадобилося. То він «Швидкій» — лізьте, мовляв, може, там від саду відчинено, ні, то вивалюйте двері, мовляв, заплачу…