Нагорі рипнула клямка. Хтось тихо заходився долати східці униз. Ого… Ася спішить на зустріч зі свистуном?
Перечекавши, Соломія вислизнула на сходовий майданчик. Двері у кімнату Асі замкнені. Ледь відчиненими, із маленьким світлом усередині, були двері кімнати Романа. Вхідні ж, нанизу, легенько клацнули.
Лобода повернулася до своєї схованки. Дарма! Вікно тут — мансардне, дідька побачиш. Скинула легкі сандалії, ковзнула в Романові двері. Тут вона, шпигунка, і впіймається? Ну, та й…
У віконце, з якого таки видно, світив вуличний ліхтар. Він не шкодував і світла униз, де…
Де між парканами молодий господар міцно обіймав, за плечі, за шию, якогось юнака. Той, невисокий, стрункий, звів руки на потилиці Романа. Цілував.
Соломія стояла при вікні. Ці, між парканами, про щось говорили. Нарешті, розсталися. Хлопчина припустив вулицею. Роман (наречений блідої цнотливиці!) не зрушився з місця, дививсь услід. Хлопець іще раз свиснув. Коротко, різко. Затримався на мить, нахилив голову, ніби щось вдягнув. І озирнувся.
Лобода мало не скрикнула. Потворне, зеленкувато-чорне нерухоме обличчя вишкірилося що до Романа, що, здавалося б, до вікна. Роман же… Підняв руку у привітанні. Коли обернувся, прямуючи до хвіртки, цілком людським і гарним його обличчям, здається, блукала ніяк не злякана посмішка.
Вона навшпиньки повернулась у свою криївку, на матрац. Треба перечекати годину. Хай його, хоч хвилин сорок.
Соломія спокійно ставилася до гей-кохання.
Вона й справді вважала, що справи (й смаки) під ковдрою — це виключно особисте. А процент розбещень, зґвалтувань, педофілії — практично співпадає, що в так званих натуралів, що в секс-меншин.
Але тут — не це. Якщо Роман щиро кохає якогось «мальчіка»… Якщо «мальчік» дозволяє собі переслідувати, лякати Романову, про людське око, наречену…
Йдеться не про особливості. А про обман. Про грошву, чи, може, статус, який прагне злизнути Роман — шлюбом, або званням нареченого. Нєхарашо…
Тут і зараз — 7. Букет
Другий світанок — без сну. Соломія вислизнула з котеджу, доїхала на Позняки. Заєць відчинив, ледь почувши, що ліфт зупинився на їхньому поверсі.
— Привіт-привіт. Не спиш через мене?
— А ти — через того довбаного Бонка…
Лобода спитала за Гриця. Бо не зустрів. Заєць посміхнувсь — «у мене дрихне. Ти ж нас покинула». Соломія, скидаючи сандалії, втомлено зашльопала в кухню.
— Сашо… Здуріти. Цей Роман має голубе кохання. Може, у тім усе й є? Але, слухай, все одно не вірю. Він, здається, може крутити отак голову Асі, про щось їй брехати, але ж не здатен на…
Через пару годин, після душу, кави, після того, як постояла на рідній лоджії, в роздумах, які визнала безплідними, Лобода зібралася на «Нелину роботу». Заєць кинув:
— Ну, як тепер спілкуватимешся з Романом, як дивитимешся на нього, знаючи його маленьку солодку таємницю?
Вона недбало махнула рукою. І справді — дивитись, то дрібниця. Промимрила: «Головне — розібратись з букетом». Заєць глянув здивовано: мовляв, що за нова деталь? Соломія мовчки похитала головою.
Букет. Віртуальний, звичайно ж. Тобто, пучок подій та осіб. Якщо, скажімо так, життя зібрало цей пучок без певного плану… І те, що Роман дурить Асю щодо свого кохання до неї, придумав якусь причину, аби спати в різних кімнатах — це одне. Сюди прилягає хуліганська витівка невідомого юнака з киданням цеглин. І моторошне обличчя — дружок господаря полюбляє вдягати хеллоувінівську маску, отой пластиковий жах. А таємничі кроки у будинку — це штучки жебрака-нахаби Едика, тобто, зовсім інше.
Гаразд! Але, в біса, до чого саме, до голубої квіточки чи нахабного будячка, притулити підпиляні сходинки? Осу в шухляді? Отруєння? Зникнення банки з зіллям та посуду з-під відвару?
Здається, до Едика все це не тулиться. Соломія таки взяла його на понт, він, повіривши у відеозапис, старанно пригадував-перераховував усі свої появи та дії в котеджі. Доводиться повірити в те, що гей-парочка не лише таємно цілується по ночах під Асиним будинком, ай… Готує вбивство.
Над головою пролунав розлогий дидактичний голос: «Обережно, двері зачиняються. Наступна станція…»
Отакої. Мало не проїхала. Лобода встигла вискочити з вагона, двері мало не вдарили по плечах.
«Вірити — не вірити, це з іншого жанру. У нашому — можна лишень переконуватись. І все одно, якщо навіть веселий Роман і його юний інтимний приятель — хитрі й безжальні гравці… Все одно, у віртуальному букеті стирчить невідома троянда. Особа жіночої статі. Про яку прохопилася медсестра у клініці. Жінка, що приходила з дивним замовленням — спотворити рентген, налякати істеричну Асю».