Лобода зловила себе на тім, що при згадці про Асю за кермом старенької автівки, не хочеться тішитися. Тьху. Бонком навіяло. Як би там не було, але не можна ж тримати дівицю, якій 27 років, під скляною покришкою!
Не можна. Якщо все навкруги неї — гаразд. А зараз?..
У ролі ретельної Нелі — вирішила приготувати тефтелі. Чи то як там «Термоміксі» написав — якісь аж пульпети?
Кухонний царьок, тимчасом, вередував. Натякав на дрібні невідповідності у грамульках складників. Лобода пошепки назвала його змієм лукавим, поставила у інший режим — мовляв, без зайвих роздумів, подрібнюй, а думати буду я!
Думати буде — вона. Сьогодні, ближче до вечора. У ролі не куховарки, а соціологічного опитувача.
Звичайно, краще б розпочати з першої заковики. З особи незрозумілої жінки. Але якщо вона є геть незнайомою, такою, якої Соломія ніколи не бачила в оточенні Асі… То як її шукати? Знайома ж тільки одна. Тетяна, мати дівчини. Лобода ще не придумала, як спілкуватися з нею.
Тому після роботи й прямувала убік від проспекту Перемоги, висівши з метро на «Нивках». За адресою, де, як повідомив Бончук, мешкає бабця Романа. Подумки повторювала собі.
…Тема дослідження — проблеми виховання хлопчиків у родинах, де немає батька. Кострубато… Може, збір матеріалів для дослідження: «Мама і тато — два в одному». Нехай, але ж через невідомого наразі сина цієї Наталії Іванівни треба вийти на онука? Та добре, процес підкаже. Якщо процес не обірветься тут же на порозі. Попруть її, грішну, разом із вигаданим «Соціс-гендером».
На одинадцятий поверх ліфт піднімався повільно, зі скреготом. На пустій сходовій клітці Соломія загальмувала: остаточно зосередитися, ще й почепити бейджик, виготовлений лапами Зайця.
Загальмувала — вчасно. Бо двері потрібної квартири — клацнули. Зачинилися, випустивши чорняву повнувату жінку. Знайому. Так, здається, вона навіть у цьому ж одязі, у якім пригналася тоді у котедж Тетяна.
Жінка й собі вперлася поглядом у Соломію. Спитала зі здивованою напівпосмішкою — «Неля?» Аби відразу ж по тому чи не заверещати:
— Що з нею? Кажіть уже, ви ж за мною! Що з Асечкою?
Лобода, на автопілоті, спромоглася зробити одне. Що б там не було насправді — наразі запхати жінку в ліфт. Разом із собою. Натиснути на кнопку першого поверху, вслуховуватись у гарячковий потік слів, впиваючись у свою долоню гострими кутиками невдягнутого ламінованого бейджа.
Ніби — усе ставало на місця. Звичайно, уже на вулиці. Звичайно, якщо й справді на реальні місця, якщо не йдеться про потрясну, хитру, тонку змову, про павутиння, сплетене двома бабами — бабцею Романа та матір'ю Асі.
Але ж так не виглядало. Зі слів Тетяни, у цій квартирі вона з'явилась уперше. «Передають мене. Рука на уколи, кажуть, легка. Моя ж територія — від Шулявки, що туди, до Політеху, що сюди. Заробляти ж треба?»
Про заробляти, про те, що треба розуміти, грошей обмаль, Тетяна говорила не так, як Едик. Без надриву, без образи, без захланності.
Звичайно, говорила тоді, коли Соломія чи не поклялася — з Асею усе гаразд. Та й не по неї, Тетяну («а якби це могло бути? Хто б знав, де ви з медсестринським візитом?»), прийшла сюди ретельна Неля. Щодо своєї появи в будинку Лобода не вдавалася в подробиці. Намагаючись і собі потрапляти у рвучкий, неспинний ритм співрозмовниці, туманно пояснила, що прийшла в квартиру поверхом вище — підзаробити. «Одноразове замовлення, ви ж тільки — нікому». Ліфт там, на дванадцятому, не викликався. Ну, й…
— Прибирання після побілки? Ой, я б не взялася. Голова останнім часом крутиться, якщо вниз тримати. А тут же — нахиляєшся-нахиляєшся, а воно, біле, проступає?
Соломія продиралася крізь невпинне цокотіння. Аби зашпортатися на словах, вимовляючи які співрозмовниця забула прикрити рота, демонструючи відсутність верхнього зуба: «Нелю? Як там Аська моя, як живе?»
Тетяна благала — якось придивитись там, на місці, за дівчинкою. Вона навіть зможе доплатити Нелі, «ну, там щось», якщо та зробить, щоб Асі було «веселіше, й не лячно».
Розпрощалися. Може, це й нерозумно — плюхнутися на лавку під трьома високими деревами, прямо тут, неподалік?..
(«Звичайно, треба пам'ятати, що спиратися на емоції, на відчуття заборонено. Якщо це розслідування. Добре. Забудемо поки що те, що Тетяна… Те, що моє відчуття — вона не здатна спричинити зло. Ще й продумано-витончене. Ще й — Асі»).
Що в сухому залишку? Без емоцій, без припущень? Розповідаючи про свої медсестринські замовлення, Тетяна сказала, що останнім часом найважчим було — сидіти з якимось дідом, що в повному маразмі. За нормальні гроші, проте, з виїздом, без права з хати — на крок. Вивезли якісь там свого родича на дачу, кілометрів за 80 від Києва. І найняли її, бути невідступно, поки вони у відпустку не приїдуть.