— А Тіммі, це той мав…
— Тіммі є об’єкт фірми «Стасіс», — гостро урвала міс Феллоуз.
— Я хочу сказати, що він є той, кому не можна виходити. Правильно?
— Так. Тепер заходьте. У нас мало часу.
Коли вона вже рушила, Менді Терріс пронизливо закричала їй вслід:
— Сподіваюся, вам дістанеться гарне місце. Їй-бо, я точно вірю в успіх.
Міс Феллоуз не була певна, що зможе відповісти розважливо. Не озираючись, вона поспішила далі.
Затримка далася взнаки: путнього місця їй не дісталося. Вона протовпилася лише до екрана в актовому залі… З гіркотою пошкодувала про це. Якби вона пробилася до місця подій, якби могла якось дістатися до чутливих блоків приладної панелі, якби пощастило якось зірвати експеримент…
Вона знайшла в собі силу приборкати свій шал. Звичайно, руйнування ні до чого доброго не привело б. Вони б усе відновили й полагодили, а потім знову повторили спробу. А їй ніколи не дозволили б повернутися до Тіммі.
Нічим не зарадиш. Нічим, хіба що експеримент провалиться сам собою, і усе безнадійно лясне.
З такими думками вона перечекала, поки закінчиться відлік часу, спостерігаючи на велетенському екрані за кожним рухом, обмацуючи поглядом слідом за об’єктивами обличчя техніків, очікуючи виразу стривоженості і непевності, що означало б несподіване порушення плину подій, стежила, стежила…
Нічого такого не сталося. Відлік дійшов до нуля, і дуже буденно, напрочуд скромно експеримент вдався!
У новоствореному «Стасісі» стояв бородатий згорблений селянин непевного віку в брудному лахмітті та в дерев’яній взувачці, з тупим жахом витріщившись на несподівану шалену зміну, що приголомшила його.
І поки світ казився від радощів і захоплення, міс Феллоуз стояла скрижаніла від жалю, терплячи штурхани, замалим не розтоптана, оточена тріумфом і пригнічена поразкою.
І коли гучномовець вимогливо, з притиском назвав її ім’я, то воно прозвучало тричі, перш ніж вона зреагувала.
— Міс Феллоуз! Міс Феллоуз! Негайно з’явитися у Першу Секцію «Стасіса»! Міс Феллоуз! Міс Фелл…
— Пропустіть мене! — кричала вона, задихаючись, поки гучномовець і далі без угаву товк одне й те саме.
Вона проштовхувалась крізь юрмище з дикою енергією, торуючи шлях схрещеними кулаками, рухаючись до дверей з кошмарною повільністю.
Менді Терріс була в сльозах.
— Не знаю, як це сталося. Я тільки вийшла на хвилинку, щоб глянути на маленький екран, який повісили в коридорі. Тільки на хвилиночку. А потім, перш ніж я встигла поворухнутися, аби щось зробити… — Вона раптом перейшла на звинувачення: — Ви ж казали, що з ними не буде клопоту. Ви ж самі сказали, щоб я їх залишала!
Міс Феллоуз, скуйовджена і вся охоплена непогамовним дрожем, визвірилася на Менді:
— Де Тіммі?
Одна медсестра змащувала виючому Джеррі руку дезинфікуючим розчином, інша готувала протиправцеву ін’єкцію. На одягу Джеррі видніла кров.
— Він укусив мене, міс Феллоуз! — розлючено кричав Джеррі. — Він укусив мене!
Але міс Феллоуз навіть не глянула на нього.
— Що ви зробили з Тіммі? — кричала вона.
— Я замкнула його в туалетній, — відповіла Менді. — Я вкинула туди малу потвору і замкнула.
Міс Феллоуз вбігла до лялькового будиночка. Гарячково вовтузилася з замком туалетної кімнати. Минула майже вічність, поки вона відчинила двері й побачила скуленого в куточку потворного хлопчика.
— Не шмагайте мене, міс Феллоуз, — прошепотів він. Його очі почервоніли. Губи тремтіли. — Я не хотів так зробити.
— Ох Тіммі, хто сказав, що тебе шмагатимуть? — вона вхопила його в свої обійми й заходилася несамовито пестити.
— Вона казала, довгою мотузкою, — пояснював Тіммі тремтячим голосом. — Казала, шмагатимете мене нею.
— Тебе не битимуть. Вона була зла, коли так казала. Але що сталося? Що сталося?
— Він назвав мене мавпичем. Він казав, що я несправжній хлопчик. Він казав, що я був твариною, — Тіммі залився потоками сліз. — Він казав, що більше не буде бавитися з мавпою. Я не був мавпою. Він казав, що я смішний. Він казав, що я жахливо потворний. Він усе казав і казав, а я його вкусив.
Тепер вони плакали вдвох. Міс Феллоуз ридала.
— Це все неправда. Ти це знаєш, Тіммі. Ти справжній хлопчик. Ти найсправжнісінький хлопчик, золотко, найкращий хлопчик у світі. І ніхто, ніхто ніколи не забере тебе від мене.
Тепер відважитися було легко, було легко вирішити, що робити. Тільки діяти треба швидко. Госкінз, коли скривджено його власного сина, більше не чекатиме.