— Я згоден. Її замовлення майже готове.
Я знову визирнув на краєвид. Він був по-справжньому приголомшливий. Океан, пальми, пісок… Удалині я ледь-ледь розгледів двох людей, що гойдалися на хвилях. Вони сиділи на дошках для серфінгу. Якусь коротку мить, стежачи за ними, я міг заприсягтися, що один із серферів помахав мені рукою. Я трохи прикрив очі й поглянув ще раз, але обидва серфери вже стрімко здіймалися на хвилі.
«Не може бути», — подумав я.
Розділ 15
Кейсі взяла замовлені грінки з ананасом із прилавка, куди я їх поставив. Принесла страву до столика, за яким сиділа Джессіка. У пляжній зоні на задвір’ї поганих місць не було. Проте з-за столика, який вибрала Джессіка, краєвид розгортався не найкращий.
— Якщо хочете, можете спокійно зайняти котрийсь із них, — сказала Кейсі й кивнула на два столики з найкращим краєвидом.
Джессіка поглянула на них і завагалася.
— Ні, усе гаразд, — відповіла вона за мить. — Усе нормально.
Кейсі всміхнулася.
— Ви впевнені?
Джессіка знову завагалася. Ще раз поглянула на столики.
— Ні, справді, усе гаразд. У мене все гаразд.
Кейсі кивнула.
— Хотіти чогось більшого за «гаразд» нормально.
Джессіка знову завагалася: у її голові почався внутрішній діалог.
Кейсі стояла й терпляче чекала, а за кілька секунд промовила:
— Може, посидите хвилинку чи дві за отим столиком і подумаєте, чи не сподобається він вам більше. Якщо не сподобається, зможете завжди повернутися сюди.
Це був саме той стимул, на який чекала Джессіка. Вона підвелася й подолала невелику відстань до одного зі столиків із найкращим краєвидом на пляж. Кейсі пішла за нею, досі несучи її їжу.
Джессіка сіла.
— Ну як? — запитала Кейсі.
Джессіка всміхнулася. Це була перша цілковито щира усмішка, яку Кейсі побачила у Джессіки, відколи та приїхала.
— Тут справді краще, — промовила Джессіка. — Дякую.
Кейсі поставила на стіл тацю з їжею. Водночас Джессіка зауважила:
— Не знаю, чому це роблю.
— Про що ви?
— Погоджуюся на щось нормальне. Я побачила цей столик. Дуже захотіла сюди підійти. І просто… — Джессіка замовкла.
— Часом це не так уже й важливо, — втрутилася Кейсі. — Те, що є, нас справді влаштовує. Проте часом ми заганяємо себе в закономірність, у якій готові погоджуватися на менше, ніж хочемо. Люди, які вечеряли тут у кафе, зрозуміли: ті, хто весь час так чинить не здобувають справжнього щастя.
— А просто здобувають щось нормальне, — додала Джессіка.
Кейсі всміхнулася.
— Саме так.
Кейсі взяла один за одним предмети з таці й поставила їх на столик.
— Поїхали, — сказала вона. — Грінки з ананасом, наша фірмова страва. А також, якщо готові спробувати щось особливе, домашній кокосовий сироп.
Джессіка кивнула.
— І нарешті — свіжовичавлений ананасовий сік.
Склянку з ним прикривала маленька парасолька з паперу та дерева. Джессіка взяла її й усміхнулася. Нa держак парасольки був наколотий кусень ананаса, Джессіка з’їла його, а тоді кілька разів розгорнула й згорнула маленьку парасольку.
— Я обожнювала їх, коли була мала, — задумливо сказала Джессіка. — У моєї матері їх було п’ять, і вона щоранку встромляла одну парасольку за сніданком у мій сік. — Жінка зітхнула. — Мама, напевно, мила їх сотні разів, але вони якось трималися купи. Не знаю навіть, де вона їх узяла. Наш район був такий бідний… Моїм братам було до них геть, байдуже, але я дуже любила парасольки. Це була дрібничка, та чомусь… — вона зупинилася. — Чомусь це давало мені можливість щодня чогось чекати.
Джессіка знову розгорнула й згорнула парасольку, а тоді поставила на стіл далеко від себе.
— То було давно, — промовила вона збайдужілим голосом. Разом з емоціями в її голосі зникла й усмішка.
Кейсі кивнула.
— Приємно, коли можна щодня чогось чекати. Розумію, чому це багато для вас значило.
Кейсі переставила тацю на інший столик і сіла навпроти Джессіки.
— Можна дещо запитати?
Джессіка підвела погляд.
— Звісно.
— Ви полюбляєте допомагати людям?
— Тобто?
— Ви полюбляєте допомагати людям? Робити щось для інших? Допомагати їм?
Джессіка кивнула.
— Так.
— Вам легше допомагати іншим, аніж дозволяти їм допомагати собі?
Джессіка трохи схилила голову набік і всміхнулася.
— Так.
Кейсі кивнула й помовчала.
— Чому ви поводитеся так егоїстично?
Джессіка враз змінила позу — відкинулася на спинку стільця, віддаляючись від Кейсі.
— Що ви маєте на увазі? Я не егоїстична, — різко сказала вона.
Кейсі поглянула на неї з м’якою усмішкою. — Чому ви полюбляєте допомагати людям? Джессіка завагалася й заговорила ще раз — усе одно різко.