— Тому що вони полюбляють, коли їм допомагають? Це, це… — затнулася вона. — Це їм допомагає!
— Не сумніваюсь.
Джессіка відвела погляд, а тоді знову глипнула на Кейсі. Її голос трохи пом’якшав.
— Мені від цього добре.
Кейсі зацікавлено поглянула на неї.
— Мені від цього добре, — повторила Джессіка. — Коли допомагаю людям, мені стає добре. Тому полюбляю це робити.
Кейсі кивнула.
— Гадаю, те саме стосується більшості людей, які полюбляють допомагати іншим.
Кейсі не сказала більше нічого.
Джессіка поглянула на океан. Її обличчя пом’якшало.
— Я поводжусь, як егоїстка, так? Не даю іншим саме того, що полюбляю отримувати, — можливості добре почуватися.
Вона розвернулася до Кейсі.
— Я була такою протягом усього життя. Ніколи не хочу нав’язуватися. Ніколи не хочу когось обтяжувати… Тому завжди тікаю, коли мені пропонують допомогу. — Джессіка опустила погляд. — Ніколи не усвідомлювала, чого їм не даю.
Кейсі кивнула, показуючи, що її розуміє.
— Часто найважче щось прийняти саме тим, хто віддає найбільше, — усміхнулася вона. — Аж Доки Вони не усвідомлюють того, що тільки-но усвідомили ви.
Джессіка поглянула на Кейсі.
— Чому ви мені це сказали?
Кейсі всміхнулася.
— Щось мені підказує, що ще до кінця дня це стане в пригоді.
Розділ 16
З вікна на кухню віяв теплий вітерець. Я глибоко вдихнув океанське повітря й поглянув на хвилі. «Оце так, обожнюю Гаваї», — подумав я.
Кейсі та Джессіка сиділи за столиком і розмовляли. До кафе не прийшов більше ніхто, тож я стояв на кухні та їв грінки.
Я знову визирнув на океан.
— Серфери зникли, — сказав сам собі. Оглянув хвилі, але так їх і не побачив. Хвилі мали бездоганний вигляд, і я замислився, чи не можна орендувати тут дошку.
— Можеш узяти мою, — сказав чийсь голос.
Почувши його, я визирнув із віконця. Однак я вже знав, хто там.
— Майку! — вигукнув я й усміхнувся.
Я вже й забув, що він прочитав мої думки, бо так зрадів нашій зустрічі. Востаннє я бачився з ним, коли вперше прийшов у кафе.
Поруч із Майком стояла маленька дівчинка.
— Ти Джон? — запитала вона.
Я нахилився, спершись на прилавок, і поглянув на неї.
— Так, — відповів я й усміхнувся. — Як ти здогадалася?
— Тато сказав, що ти сьогодні будеш тут.
«Я сам не знав, що сьогодні буду тут, — подумав я. — І звідки він…»
— Я Емма, — відрекомендувалася крихітка.
Я знову зосередився на ній.
— Радий знайомству, Еммо.
Вона взяла Майка за руку.
— Можна піти привітатися з Кейсі?
Майк кивнув, і Емма побігла туди, де сиділи Кейсі та Джессіка. Він провів її поглядом до столика, а тоді знову повернувся до мене. Майк усміхався.
— Радий бачити тебе знову, Джоне, — сказав він і простягнув руку через прилавок.
Я потиснув її.
—А я радий повернутися. — Кивнув у бік океану. — Ви переїхали.
— Щось таке, — сказав він і всміхнувся ще раз. — Нас надихнув один клієнт, який говорив про франчайзинг. І незчулись, як…
Майк, як і Кейсі, згадав заувагу, яку я висловив, коди вперше потрапив у кафе.
Я засміявся.
— Цікаво, хто це був.
— Одна хороша людина, — відповів Майк. — Дуже хороша людина, яка невдовзі мала вирушити в дуже велику пригоду.
За столиком, де сиділи Кейсі та Джессіка, вибухнув сміх. Ми з Майком поглянули туди й побачили, як Емма дуркує. Вона, схоже, наслідувала якусь океанську тварину: щосили вирячувала очі й танцювала.
— Здасться, відколи я був тут востаннє, велика пригода трапилася не лише мені, — зауважив я.
Майк знову повернувся до мене.
— Це найкраще, що я робив у житті. Не буду тобі брехати: це точно не для всіх. Однак для мене це досі було чудово.
— Скільки їй?
— Щойно виповнилося сім.
— Вона досить самовпевнена, як на семилітку. Хоча, зважаючи на те, з ким вона тусується, це мене не дивує.
— Емма чудова мала. Справді.
— Це вас із нею я раніше бачив на дошках для серфінгу?
— Нас. І після цілого ранку серфінгу ми більш ніж готові до великого сніданку. То що сьогодні в меню?
Я всміхнувся.
— Коли я був тут минулого разу, шеф-кухарем у цьому закладі був ти. Це вже не так?
Майк теж усміхнувся.
— Ну, якщо ти не проти, то сьогодні заправлятимеш балом сам. Час вивести все на новий рівень.
Я й не знав, що сказати. Про кулінарію мені було відомо небагато, тож я не сумнівався в цьому. Однак це здавалося правильним. У цій сцені загалом було щось правильне.
— Гаразд, — відповів я. — Аби тільки я міг просити в тебе поради в разі потреби.
— Домовились.