Чи боїтеся ви смерті?
Чи вдоволені ви?
Я перевернув меню. Вони були на місці. О, як же змінилося моє життя завдяки цим трьом запитанням…
— Тепер у тебе все трохи інакше. Чи не так? — запитала Кейсі.
Я поглянув на неї й усміхнувся.
— Так. Геть інакше. Набагато краще.
— Наприклад?
Я похитав головою.
— Ох, і з чого ж почати?
Кейсі плавно опустилася на диван навпроти мене. Простягнула руку й накрила долонею мою долоню.
— Як щодо того ранку десять років тому, коли ти покинув кафе?
Розділ 3
Я повернув долоню й ніжно потиснув руку Кейсі. Її рука була тепла. Кейсі була реальна. Я справді повернувся в кафе.
Я злегка похитав головою, не вірячи собі, а тоді всміхнувся й почав:
— Що ж, подивімось… Минулого разу, озброєний меню, яке ти мені дала, шматком полунично-ревеневого пирога від Майка й цілком новим баченням життя, я вийшов із цього закладу в абсолютно нову реальність.
Та ніч мене змінила. Те, що я дізнався, до сьогодні впливає на безліч аспектів мого життя. Історія про зелену морську черепаху, оповідка про рибалку, розмова з Енн про те, як вибрати варіант реальності… Усе це відіграє дуже важливу роль у моєму нинішньому житті.
Кейсі всміхнулася й відкинулась на спинку дивана. Кивнула на вхід до кафе:
— Минулого разу ти ввійшов у ці двері не таким щасливим.
Я всміхнувся й собі.
— Тепер усе краще. Власне кажучи, так краще, що мені важко згадати, яке було моє життя колись. Тобто мені справді треба добре подумати, щоб згадати, яким складним життя здавалося тоді.
— Отже, ти покинув кафе, а що сталося потім?
— Дещо змінилось, — я знизав плечима. — Змінився я. Мої переконання, вчинки, підходи… Деякі зміни були дрібні, деякі — незмірно масштабніші. Я пішов звідси й невдовзі покинув своє заняття, вирішивши подивитися світ.
— Справді?
Я кивнув.
— Я вже давно про таке мріяв. Однак це завжди здавалося великим божевіллям. Проте, повернувшись із кафе, я став відкритішим. Гадаю, раніше, зустрічаючи людей, які робили щось неймовірне, я оточував себе стінами. Знаходив мільйон причин, щоб нізащо не робити цього. Побувавши тут, я почав дивитися на цих людей інакше. Вони перестали бути загрозою. Тепер це були мої поводирі. Гадаю, раніше я був невпевнений у своїй сутності.
Страшенно боявся видатися дурнем чи знітитися, бо не знав дечого й не питав. Або й гірше: я навіть не хотів братися до навчання. Хай там як, повернувшись звідси, я знов і знов зустрічався з цікавими людьми, які подорожували світом. Я взяв і, відклавши трохи грошей, так само пустився в мандри.
Кейсі кивнула.
— І що?
Я всміхнувся.
— Усе було так чудово, що мені й за п’ятдесят життів не пояснити. Тобто це також повністю змінило моє життя. На нашій планеті є безліч неймовірних місць. А ще можна здобути не менш чудовий досвід. Я вже мовчу про уроки, які можна отримати.
Розділ 4
Ми з Кейсі проговорили майже годину. Я розповів їй про місця, у яких побував, і про деякі свої пригоди. Поїздка на сафарі в Африці, видирання на Великий китайський мур, дослідження джунглів Борнео, вештання пам’ятками давнього Риму… У мене склалося враження, ніби Кейсі знала багато тих місць, про які я говорив. Щось підказувало, що вона теж мандрівниця. Однак у Кейсі було повно запитань.
— А що в тебе? — урешті спитав я. — Досі я говорив майже весь час. Що ти робила?
— Ну, як ти, напевно, помітив, ми сьогодні не на тому місці, де були, коли ти завітав до нас востаннє.
— Саме це мене й цікавило.
Вона кивнула.
— Це не просто так. Сьогодні дещо станеться.
— Що саме?
Тут на стоянку заїхала біла автівка.
Кейсі поглянула на неї у вікно.
— Джоне, ти багато знаєш про кулінарію?
— Та ні. Ну. мабуть, подужав би приготувати ваш стандартний сніданок. А що?
— Майк сьогодні трохи спізниться. Мені б не завадило трохи допомоги на кухні, — Кейсі кивнула на машину, що зупинилася. — Здається, у нас перший клієнт.
Я міг сказати «ні» з безлічі причин. Я ще ніколи не куховарив у кафе. Умів готувати лише кілька страв. Не працював там насправді… Але чомусь усе це видавалося цілком нормальним.
Я всміхнувся.
— Що ж, якщо клієнт замовить панкейки з чорницями чи грінки з ананасом, у нас усе гаразд. Якщо йтиметься про щось інше, я не можу пообіцяти багато.
Кейсі відповіла мені усмішкою.
— Сподіватимемося на щось таке. — Вона знову поглянула на автівку. — Може, підеш оглянули кухню? Я зазирну до тебе за кілька хвилин.
Розділ 5
Кейсі побачила, як із машини вийшла жінка. За гавайськими мірками вона була вдягнена надто ошатно. Діловий костюм, високі підбори, волосся, зібране шпильками… А головне — у неї був дуже виснажений вигляд. До того ж жінка намагалась одночасно зачинити дверцята машини, сховати ключі й відповісти на дзвінок.