Я потягнувся назад і взяв кілька меню з прилавка.
— Не сумніваюся, що ти достеменно знаєш, що тут є, і можеш спокійно поглянути та сказати, чим я стану в пригоді.
Майк узяв меню й перевернув їх.
—А як щодо цього? — спитав він і показав на три запитання.
— Основа для розмови, що може змінити життя, — відповів я й усміхнувся.
Розділ 17
Коли Емма побігла назад до Майка, Кейсі та Джессіка провели її поглядом. Емма розповідала їм про все, що сталося вранці. Під час серфінгу вони бачили, як із води вискочив плямистий скат. А ще, зловивши хвилю, пропливли зовсім поряд із дельфіном.
— Вона така жвава, — сказала Джессіка.
— Ага, — відповіла Кейсі й усміхнулася.
— Вона завжди така?
— Загалом, так. Майк дає їй чудові можливості для гри на власному майданчику.
— Майк — її тато?
— Так, он він.
Кейсі показала туди, де стояв Майк.
— Вони часто тут їдять?
Кейсі засміялася.
— Досить часто. Це його заклад.
— Ой.
Джессіка якась мить постежила за ними а тоді повернулася до Кейсі.
— Вибачте. — сказала вона й похитала головою. — Я чула вашу відповідь секунду тому, але відвернулася. Що ви сказали, коли я спитала, чи завжди Емма така енергійна?
Кейсі всміхнулась.
— Я сказала, що Майк дає їй чудові можливості для гри на власному майданчику.
Тоді Кейсі позирнула на меню, яке досі лежало на столі.
Джессіка поглянула туди ж, куди й вона. Меню лежало зворотом догори. На ньому були три запитання, які Джессіка вже бачила.
Чому ви тут?
Чи граєте ви на своєму майданчику?
Чи є у вас УМО?
Джессіка поглянула на меню, а тоді на Кейсі.
— Добре, — сказала вона. — Ви мене зацікавили. Що за історія з майданчиком?
— Ви гралися в дитинстві? — спитала її Кейсі.
— Ну, це було давно. Мені варто подумати. Ну, тобто…
Кейсі нахилилася вперед і поглянула на Джессіку. Через це та ненадовго замовкла.
— Пам’ятаєте, — сказала Кейсі, — як ми раніше говорили про людей, яким простіше допомагати іншим, аніж приймати допомогу? Це, зокрема, виявляє себе в тому, як неохоче вони говорять про себе.
Кейсі помовчала, щоб ці слова краще засвоїлись.
— Я питаю, бо щиро хочу це знати.
— Ясно.
Кейсі всміхнулася.
— Ви гралися в дитинстві?
Джессіка похитала головою.
— Небагато. — Вона трохи помовчала. — Дитинство в мене було непросте.
Кейсі зачекала, але Джессіка не стала пояснювати далі.
— Ви пам’ятаєте, що вам подобалося робити?
Джессіка відвела погляд. Здавалося, вона перебирає безліч давніх спогадів.
— Малою я гралася на гойдалках, — нарешті промовила Джессіка, а тоді знову повернулася до Кейсі. — У кінці моєї вулиці був парк. Коли вдома справи ставали геть кепськими, я бігла туди й бавилася на гойдалках. Інколи годинами. Мене завжди знаходили саме там.
Кейсі кивнула.
— Чому?
— Не знаю. Гадаю, то був мій прихисток. Там були дві гойдалки, прикріплені до велетенського дерева. У парк майже ніхто не ходив, тож я завжди гойдалася сама. Дерево було здоровезне й створювало затінок. Я розгойдувалась якомога вище, аж доки не відчувала порожнечі під собою. Вам знайоме відчуття, коли розгойдуєшся й опиняєшся на вершині дуги?
Джессіка зупинилася.
— Колись я хотіла втримувати цю мить і просто ширяти. Уявляла себе маленькою хмаринкою, що народжується. Здатною втекти в небо, якщо тільки навчуся вільно ширяти на кілька секунд довше. Тоді я могла б покинути все решту. Назавжди.
У куточку ока Джессіки почала набухати сльоза. Жінка швидко її витерла.
— Однак це неможливо. Хай як я старалася, хай як високо розгойдувалася, завжди поверталася донизу. Мені завжди доводилося повертатись.
— Тепер уже ні.
— Так, тепер уже ні. Я поїхала в сімнадцять і більше не поверталась.
— І відтоді ви завжди тяжко працювали.
Джессіка поглянула на океан.
— Завжди.
Розділ 18
— Привіт, Кокосику.
Майк підхопив Емму й посадив її на табурет поряд із віконцем замовлення та прилавком.
— Це мене тато так прозвав, — пояснила Емма. — Він каже, що я маленькою була завбільшки з кокос.
Я всміхнувся.
— Ти привіталася з Кейсі? — спитав її Майк.
— Ага. І з Джессікою теж. Це її подружка, яка зараз із нею. Я розповіла їм про ската й дельфіна, яких ми бачили вранці.
— О, круто. Що ж, Джон — наш сьогоднішній шеф-кухар. Як щодо сніданку?
— Я згодна.
— Чого б ти хотіла?
Я сподівався, що вона скаже: «Грінок з ананасом».
— Гм-м. Як щодо омлету й панкейків із фруктами?
Майк кивнув.
— Чудовий вибір. Може, скажеш шеф-кухареві?
Емма крутнулася на стільці й поглянула на мене.