Ґордон питав себе: чи відчуває вона під цією маскою спокою страх, подібний до того, який відчував він сам? Дуель тривала. Миготіли спритні руки, залізні кігті, тіла були гнучкі і динамічні. Очі блищали жагою бою, боротьба йшла не на життя, а на смерть. З’явилася кров. Спочатку непомітна, тепер вона вже бризкала на найближчих глядачів. Пісня посилилася, перетворившись на справжній звіриний рев. Проти своєї волі і на власний сором Ґордон відчув, що і його захоплює жорстока забава: пози і жести борців гіпнотизували, час від часу у нього виривалися вигуки схвалення. Нарешті самець у плямистої туніці жбурнув свої кинджали на підлогу і помчав, весь покритий кривавими ранами. Ссерк видав гучний переможний крик, а решта Геррнів, оточивши його з криками захоплення, простягали келихи з вином і шматки тканини, щоб перев’язати рани. Збудження Ґордона вляглося, він знову відчув нудоту і потягнувся до свого келиху. У цей момент Коркханн торкнув його за лікоть:
— Погляньте, там…
У дверей стояв високий, потужної статури чоловік, одягнений у чорну шкіру. На грудях виблискувало зображення Булави з дорогоцінних каменів. Сталевий шолом вінчало перо. Темно-пурпурний, майже чорний плащ звисав за плечима. І там ховався ще хтось. Або щось. Ліанна здригнулася. Нарат Тейн схопився, вимагаючи тиші, потім голосно оголосив:
— Граф Сін Крівер, із Широкого Космосу!..
Граф йшов залою, і Геррни шанобливо розступалися. Ґордон побачив нарешті його супутника, який майже повністю сховався під металевого блиску одягом, що віддалено нагадував чернечу рясу з капюшоном. Фігура цієї істоти була на диво немічною, а пересувалася вона зміїними рухами, які видалися Ґордону досить відразливими.
Граф зняв шолом і поцілував руку Ліанни.
— Який щасливий збіг, пані! Щасливий, принаймні, для мене… Сподіваюся, ви не в претензії, що я наніс візит вашому кузену одночасно з вами?
— Хто ж буде ображатися на випадок! — Відповіла Ліанна якомога ніжніше і забрала руку, — А хто ваш компаньйон? Створіння у капюшоні зробило кілька фізичних рухів, які повинні були зображати уклін, і видало якийсь свистячий звук, після чого пішло за дальній кінець столу.
— Він представляє найвіддаленіших союзників Імперії, пані. Традиція не дозволяє йому відкривати обличчя. — Сін Крівер посміхнувся і подивився на Коркханна. — Він займає при мені таке ж положення, як і ваш міністр.
Граф коротко привітався з Ґордоном і сів за стіл. Святкування тривало. Ґордон зауважив, що Коркханн нервує: його кігті стискалися і розтискалися на кубку вина. Музиканти знову зайняли свої місця у центрі залу. Ні на що не схожі створіння з шкірястими крилами, які влаштувалися на балюстраді, почали видавати ритмічний вереск — так вони співали. Однак Ґордон відчував, що обстановка стала трохи натягнутою, ніби над присутніми нависла тінь. Здавалося, Ссерк і його одноплемінники не знаходять вже радості у вині і веселощах — один за іншим вони потихеньку розсмоктувалися по кутах. Ґордон задавався питанням — чи не присутність дивного незнайомця змушує їх відчувати тремтіння і холод, які відчував і він? У будь-якому разі, відчуття, що ця клята тварюка стежить за ним не зникало.
На бойовий майданчику молодий Геррн вдало атакував противника, знову пролилася кров, і зал зашумів. Ліанна встала.
— Залишаю вас з вашими втіхами, кузен, — сказала вона крижаним тоном. — Справи обговоримо завтра.
Ґордон піднявся раніше, ніж вона скінчила говорити, подумавши, що з’явилася можливість втекти. Де там! Нарат Тейн наполіг на тому, щоб проводити Ліанну, а Ґордон з Коркханном змушені були тягтися слідом.
Вони піднялися сходами і пішли довгим коридором. Сюди долинали лише слабкі відгуки свята.
— Дуже шкода, що вам не сподобалися мої друзі, Ліанно. Я прожив серед них стільки років, що й забув, як можуть до них відноситися інші…
— Я нічого не маю проти ваших друзів. Це ви мене ображаєте. Ви і Сін Крівер.
— Даруйте, кузино!..