— Ви дурень, Нарате, і мета, яку ви перед собою поставили, далеко перевершує ваші можливості. Краще б вам задовольнятися вашими лісами і дорогими вашому серцю Геррнами.
Ґордон побачив гримасу, яка спотворила обличчя Нарата, і блиск в його очах. Але тон його залишався цілком спокійним:
— Корона дає мудрість щасливцям, які її носять. Тому я не наважуюся оскаржувати ваші слова…
— Ваше кривляння абсолютно недоречне. Адже ви готові вбити через цю корону.
Нарат Тейн подивився на кузину, не в силах приховати своє здивування і навіть не намагаючись спростувати її слова.
Втім, Ліанна не залишила йому часу на це. Вказала на шість охоронців, які стояли біля дверей її апартаментів:
— Про всяк випадок раджу вам пояснити Сін Кріверу, що я під захистом вірних людей, яких не можна ні купити, ні залякати, ні накачати наркотиками. Звісно, їх можна фізично знищити, але тоді доведеться вбити і їх товаришів на кораблі, з якими вони підтримують постійний зв’язок. Якщо цей контакт перерветься, на Фомальгаут буде негайно надіслано сигнал і сюди нагряне невеличка флотилія. Зрозуміло, ніхто не завадить Сін Кріверу спробувати знищити і їх, але після цього і він, і ви зазнаєте повної поразки.
— Не бійтеся, пані. — Голос Нарат Тейна був злегка хриплуватим.
— А я не боюся. На добраніч, кузене.
Варта закрила за нею двері. Нарат Тейн байдуже подивився на Ґордона і Коркханна і пішов, не сказавши ні слова. Коркханн взяв Ґордона під руку, вони попрямували до своїх покоїв. Ґордон заговорив, але його супутник наказовим жестом змусив мовчати. Здавалося, він до чогось прислухається. Потім він провів Ґордона мимо їх кімнату кінець коридору. Вони крокували все швидше і швидше, поки не досягли темного куточка, звідки починався гвинтовий спуск одного з палацових виходів. Коркханн підштовхнув Ґордона до сходів, голос його тремтів:
— За нами зараз ніхто не стежить… Мені потрібно терміново опинитися у машині і попередити Гарн Горву.
Серце Ґордона стислося від обтяжливого передчуття.
— У чому справа?..
— Я все зрозумів, — сказав Коркханн. — Вони не збираються вбивати Ліанну.
У його жовтих блискучих очах легко було прочитати весь жах, який він зараз відчував.
— Те, що вони мають намір зробити… У тисячу разів гірше!
6
Ґордон мимоволі позадкував.
— Треба вивезти її якнайшвидше!
— Не вийде. За нею стежать. Геррни ховаються у прилеглих до її апартаментів приміщеннях і негайно піднімуть тривогу. У неї немає шансів втекти з палацу.
— Але стража…
— Вислухайте мене, Ґордон. Тут є сила, проти якої охорона безсила. Це дивний тип у сірому, який прибув разом з графом. Я намагався зондувати його розум, але був відкинутий, приголомшений. Геррни як телепати сильніше за мене, і деяким з них вдалося пробити його захист, принаймні частково. Вони були настільки вражені, що забули навіть про екранування власних думок. Звернули увагу, що Ссерк і інші залишили зал? їх налякало, страшенно налякало це створіння, а Геррни не з боягузів. — Коркханн говорив так швидко і з таким відчаєм, що Ґордон ледь встигав його розуміти, — До цього Ссерк довго дивився на Ліанну, забувши, як я згадував, про захист, і у своїх думках бачив її лялькою, позбавленою волі і розуму, відчуваючи суміш жаху і жалю про те, що вона опинилася тут.
Ґордон відчув, як його охоплює темна хвиля страху:
— Ця істота настільки сильна?..
— Я ніколи не зустрічався ні з чим подібним. Не знаю, звідки воно взялося і що собою являє, але його розум небезпечніше за всю нашу зброю. — Коркханн рушив вниз сходами. — Поки вони тримають свої плани у секреті. Якщо Гарн Горва попередить Фомальгаут, то вони не наважаться…
«Це так, — подумав Ґордон, — Але є й інший шлях. Гарн Горва може надіслати загін, досить численний, щоб страшний незнайомець у сірому не зміг блокувати його цілком. На крейсері є вертоліт, тож допомога може з’явитися вже за півгодини…»
Ґордон кинувся слідом за Коркханном. Спустившись сходами і пройшовши вузьким коротким коридором, вони через невеликі двері вийшли з палацу у ніч. Звуки далекої оргії були чутні і тут. Вони обігнули будинок. Підійшовши до кута фасаду обережно озирнулися. Під’їзд був яскраво освітлений, збуджені гості снували туди-сюди, проте їх стало помітно менше. Машина стояла на старому місці, її як і раніше охороняли шість вартових. Всередині сиділи зв’язківець і водій.
Ґордон кинувся вперед, але Коркханн втримав його:
— Ми запізнилися. їх свідомість…
Ґордон завагався. Йому здалося, що серед Геррнів прошмигнув сірий силует і зник у під’їзді. Зв’язківець всередині машини, схилившись до мікрофона, говорив щось.