— Бачите? — Сказав Ґордон, — Все нормально, вони підтримують контакт.
Звільнившись від рук Коркханна, він побіг до машини, але не встиг зробити і п’яти кроків, як його помітив один з охоронців і негайно підняв зброю. Інші варти теж загрозливо поворушились. Ґордон повернувся назад. Охоронці опустили зброю і прийняли колишні пози, байдуже споглядаючи скляними очима на істоти, які стрибали і пустували серед дерев.
— Наступного разу будете слухатися, — пробурчав Коркханн.
— Але радист…
— Так, він підтримує зв’язок. Для Сірого це дитяча забава.
Вони пішли назад, слідуючи вигинам зануреної у пітьму стіни.
Коркханн у розпачі стискав і розтискав пальці:
— До них дорога закрита. Але потрібно діяти, і швидше.
Ґордон підняв очі. Високо світилися вікна покоїв Ліанни. Можливо, Сірий вже наближається до її охорони, щоб перетворити їх свідомість на безвольний холодець, а Геррни, затаєні у сусідніх кімнатах, чекають свого часу…
Геррни!
Ґордон кинувся через галявину у напрямку групи дерев, під якими виднілися круглі дахи селища. Коркханн біг поруч, і Ґордон порадів телепатичному дару товариша, який дозволяв не витрачати часу на пояснення. Вони досягли дерев, смутні тіні яких коливалися у розсіяному світлі зорі, і почули незвичні, але вже знайомі звуки, які видавали Геррни. Наполовину приховані тінню, нечутними кроками аборигени наближалися, оточуючи прибульців. Ґордон бачив їх довгасті голови, котячі очі, які відбивали світло зірок. Як не дивно, страх кудись зник. Для страху не залишилося часу.
— Мій розум відкритий для вас, — сказав він. — Ви повинні зрозуміти мої слова, неважливо, чи знаєте мову. Мені потрібен Ссерк. По рядах аборигенів пробігло пожвавлення. Один з темних силуетів наблизився. Пролунав грубий, нерозбірливий голос:
— Ваша свідомість мені відкрита. Я розумію ваше бажання, але допомогти нічим не можу. Повертайтеся.
— Ні, — заперечив Ґордон. — Ви допоможете в ім’я любові, яку відчуваєте до Нарат Тейна. Не заради нас, навіть не заради Ліанни, а тільки заради нього. Ви прочитали думки сірого незнайомця…
Геррн видав вигук незадоволення. Коркханн запитав:
— Сін Крівер і цей Сірий… Хто з них командує, а хто підпорядковується?
— Керує Сірий, — відгукнувся Ссерк, — Граф виконує його накази, навіть не підозрюючи про це.
— А якщо королем Фомальгаута стане Нарат Тейн, хто буде справжнім повелителем?
Очі есерка коротко блиснули у світлі зірок, але він заперечливо хитнув головою:
— Ні. Я не в змозі вам допомогти.
— Але Ссерк, — продовжував Ґордон, — чи довго вони дозволять Нарат Тейну керувати державою? Він бореться за владу для негуманоїдів, але ті, інші, для кого готують її вони?
— Я не можу бачити так далеко, — промовив Ссерк зовсім нечутно, — але не для нас, це точно.
— І не для Нарат Тейна. Він потрібен їм як законний спадкоємець на випадок смерті принцеси, але ви знаєте, як він скінчить врешті-решт. ВИ ЗНАЄТЕ ЦЕ, ССЕРК.
Ґордон бачив, що Геррн тремтить від хвилювання і скористався цим:
— Якщо ви любите, врятуйте його. Ви ж знаєте, що розум його не зовсім здоровий.
— Так, але він любить нас, — грізно промовив Ссерк, піднімаючи над людиною свою величезну лапу. — Він один з нас.
— Тоді врятуйте його. Інакше він загине.
Ссерк не відповів. У верхів’ях дерев гуляв вітерець. Геррни збуджено перемовлялися, розмірковуючи, що робити. Ґордон спокійно очікував на їх рішення. Якщо вони відмовляться, він візьме у руки зброю і сам вб’є Сірого…
— Ви помрете, не встигнувши натиснути спуск, — відповів Ссерк його думкам. — Але ми згодні. Для нього… Тільки заради нього ми вам допоможемо. Ґордон відчув раптову слабкість у колінах. Він був мокрий від поту.
— Тоді поспішаємо. Ми повинні встигнути до того, як…
Геррни перегородили йому дорогу.
— Ні, не ви, — сказав Ссерк, — Ви залишитеся тут, і ми будемо прикривати ваш розум. Ми робимо це з самого моменту вашого прибуття.
Ґордон спробував заперечити, але Ссерк схопив його і струснув, як розгніваний батько:
— Ми стежимо за нею. І ми спробуємо вивести її з палацу. Вам це ніколи не вдасться. Повернувшись туди, вас негайно викриють. Тоді все буде скінчено.
— Він має рацію, — вставив Коркханн. — Нехай роблять, як вважають за потрібне.
Четвірка Геррнів на чолі з Ссерком попрямувала у бік палацу. Ґордон з гіркотою проводжував їх поглядом. Решта Геррнів юрмилися навколо.